Розділ 16

«Разом до останнього!»

Земля під ногами розверзалася. Демони лізли з усіх боків. Агата віддала Даніелю свій клинок, і вони стали спиною до спини. З неба їх прикривали гаргуйлі, які ревом заполонили місто та околицю. Крок за кроком, спина до спини, свист сталі, магія Агати, і вони дійшли до площі. Побачивши, що вартові, які підкорялися Сільвії Веллар та які не були одержимими, билися разом із відьмаками та відьмами міста з демонами, кинулися у гущу бійні. Гаргуйлі своїми списами рубили демоняк, утім, їх становилося все більше. Густий туман оповив місто й із нього повилазили пекельні пси. Крики заполонили місто, кров окропила землю й згодом місцеві, не в змозі відбитися від навали демонів, почали тікати.

— Доки Астарот та Астарта не знищать темну енергію, — поглянувши на Даніеля, крикнула Агата, — ми повинні стримувати демонів та потворних псів.

Даніель кивнув і, ставши попереду коханої, відрубав голову пекельному псу.

У місті почали з’являтися портали. Агата, озирнувшись, побачила, як з них вибігали воїни Ордену Беллатор. Вони, ставши у бойову стійку, розосередилися й атакували демонів з флангів. Побачивши Джеральда та відьмаків з академії, легко всміхнулася.

— Вони тут! — крикнула Агата й тепер ставши перед Даніелем, знищила кілька демоняк, які бігли на них.

Почувши рев, Агата озирнулася й побачила, як кілька демоняк атакували гаргуйлю. Вони відрубали йому одне крило й, вихопивши спис, проткнули його. Каміння розлетілося у різні боки. Лаффон, відчувши біль від втрати гаргуйлі, закричала та відкинула телекінезом демоняк. Даніель, оглянувшись та не побачивши поряд кохану, пропустив атаку в його бік. Тим часом із туману вибіг пекельний пес та стрибнув на Агату. Він, іклами схопивши її за руку, потягнув по землі. Агата зціпила зуби від фізичного болю. Помітивши чорну тінь, яка накинулася на пса та почала рвати його, піднялася та створивши зі своєї крові гострі леза, викрикнула:

— Ілаю!

Чорний ягуар відпустив пса. Агата миттєво кинула лезо у пса. Побачивши, що ягуара атакували демони, силою телекінезу відштовхнула їх і, створивши зі своєї крові нові леза, поцілила у демоняк. Відчувши дотик, озирнулася й, побачивши поряд Даніеля, міцно обійняла його. Чоловік, пригорнувши кохану до себе, прошепотів:

— Лисеня, ще раз втечеш від мене, я тебе знову знайду й…

Земля з новою силою здригнулася. З вежі з’явилася чорна енергія. Вона, ніби жива істота, у свою пащу почала забирати як і демонів, так і відьмаків. Агата, відсторонившись від Даніеля, поглядом почала шукати Ілая і Джеральда. Почувши рев, підняла голову й побачила, як чорнота атакувала гаргуйль.

— Спустіться на землю. Усі! Мерщій! — закричала Агата й, створивши навколо себе магію хаосу, підняла руки та енергію направила на чорноту з вежі.

Коли гаргуйлі опинилися на землі, Даніель наказав воїнам Беллатор добити залишки демоняк та відступати.

— Створити захисні щити! — почувши голос Джеральда, Агата оглянулася.

— Джеральде, де Ілай? — викрикнула.

Чоловік озирнувся й розвів руками.

— Ілай? Він… Ох, хлопчисько!

— Агато, я знайду його! — помітивши тремор у руках коханої, впевнено сказав Даніель.

— Якщо з ним щось трапиться, я не… я не зможу з цим жити, — крізь сльози, сказала вона.

— Це була весела подорож на землю, — почула у своїй голові голос Астарота.

Лаффон озирнулася. Відьмаки на чолі з Джеральдом створили захисні щити та відбивалися від чорної енергії. Беллатор та гаргуйлі добивали демонів і псів.

Даніель та Ілай — вони її майбутнє. Коханий чоловік та хлопчина, до якого за такий короткий проміжок часу звикла, як до рідного. Заради них та пам’яті родини, Анрі й Мілени, вона повинна бути сильною. Сильнішою, ніж колись була.

Агата вивільнила зі свого тіла магію Рейвах. Земля під ногами тріскалася, а на вустах відчула присмак крові. З будинків почало падати каміння. Піднявся вітер і на небі з’явилася громовиця. Вона глибоко вдихнула. Було відчуття, що ніби перебувала між двома тонкими матеріями. Лише одна — це вона, а інша — темрява. Магія хаосу відштовхнула чорну енергію й оточила вежу. Пролунав удар блискавиці по верхівці вежі, розломивши її на дві частини. Останнє, що почула Агата, це злісне ричання з безодні.

Сильний поштовх. Будівля впала з гуркотом. Агата, ледве тримаючись на ногах, похитнулася. Її на руки підхопив Даніель та притиснув до себе. Відчуваючи чоловічий подих на своєму обличчі, Агата обійняла його й, кашляючи, заплющила очі.

— Як Ілай? — прошепотіла.

— Малий живий, — поцілувавши у скроню, відповів. — І вже отримав прочуханку від Джеральда.

Агата, міцніше обійнявши Даніеля, додала:

— Я вже ніколи не відпущу тебе.

Ми самі є творцями своєї долі? Ми самі обираємо собі маршрут? Хтось обирає життєвий шлях кам’янистий, а дехто лише пряму та рівну дорогу. Чому інші, спотикаючись навіть на рівнині, жаліються на долю? А інші, проходячи крізь шторми та незгоди, збиваючи ноги до крові заради своєї мети, залишаються вірними мрії та не жаліються на тяжкий маршрут.