Розділ 14

Гнів розпалював бажання йти вперед, координував рухи та нестримні вольові дії. Відсутній страх. Усі почуття загострені. Лють активізувала потаємні сили та спонукала Агату мислити більш раціонально. Вона допомагала зосередитися на найважливішому — знищити ворога та вижити.

Джерелом магічної енергії Лаффон був гнів. Коридори вежі Конклаву були заплямовані кров’ю темних чаклунів, які протистояли їй. Вартові, які добровільно склали зброю та не протистояли, втекли з кам’яної будівлі.

Агата впевнено прямувала вперед. Крок за кроком, знищуючи ворога, отримуючи поранення, відбиваючи атаки чаклунів, пробила їхній захист та дійшла до східців, які вели на верхівку вежі. Вибивши силою телекінезу двері, рушила далі. Опинившись у залі з великими дзеркалами, Агата поглянула на своє віддзеркалення й схилила голову набік. Тьмяне розкуйовджене волосся, розбита нижня губа, на щоках рани, а білий одяг, в який вона була одягнена, був у крові. В одному із дзеркал побачила червону троянду, яка була оповита синьою енергією. Побачивши тінь у дзеркалі, оглянулася. Затамувала подих. Пульс пришвидшився. Тінь пролетіла над головою й Агата пригнулася. Вона не могла зосередитися. Тіні мелькали туди-сюди, і у всіх дзеркалах бачила себе. Помітивши в одному із дзеркал образ Сільвії Веллар, кинула енергетичну кулю й скло з гуркотом впало на підлогу та розбилося на маленькі уламки. Піднявши уламок, Агата поглянула на нього й побачила позаду себе Веллар. Різко розвернувшись, завдала удар уламком, однак, натомість виникла тінь і пролунав злісний сміх. Лаффон, скривившись, стиснула уламок скла у долоні й маленькі краплинки крові впали на підлогу. Агата кілька разів оглянулася. Пильно спостерігаючи за тінями, які не атакували, утім, кружляли над нею, хмикнула й закричала: 

— Веллар, покажися, боягузко!

— Матусю!

Агата почула голос доньки й, озирнувшись, наступила п’яткою на уламок та зціпивши зуби від болю, побігла до дзеркала, в якому відображався образ Мілени. Навколо неї виникали відображення Даніеля, Джеральда, Ілая, доньки та родини. Вони зникали й появлялися. Кликали її йти за собою. Агата не могла зосередитися. Блукаючи залою, залишала кров’яні сліди. Схопившись за голову, заплющила очі й, закривши долонями вуха, щоб не чути їхні голоси, закричала. По залу пройшлася енергія й дзеркала потріскалися. Агата, розплющивши очі, побачила гаргуйль. Вони кілька секунд повторювали лише два слова: «Магія Рейвах».

Долоні Агати почали випромінювати чорні проміні. Вона покрутила пальцями й, розвівши руками, знищила своєю енергією кілька дзеркал. Тіні вмить атакували Агату. Вона пригнулася та створила навколо себе захисний бар'єр.

— Нещасна Веллар, ти дуже ображаєшся, коли в реальному житті оточення поводиться зовсім не так, як ти собі вже надумала, — стиснувши кулаки, промовила Агата. — Як результат, твої плани помсти, пошук ворогів та теорій змови зіграють проти тебе.

Агата вивільнила зі свого тіла магію. Срібляста та чорна енергія поєдналися воєдино й тіні, заверещавши, почали кружляти та розсипатися. Дзеркала по одному почали розриватися, й згодом з гуркотом впали на підлогу. Лаффон, силою піднявши скло, голосно промовила:

— Сільвіє, це твій нікчемний план «А»? Переходь відразу до плану «Б», для божевільної. Магія віддзеркалення тобі не допоможе! Й навіть вищий демон не захистить.

— Ти, дівчисько, не гідна володіти магією хаосу! Ти виродок природи.

— Володіти? — зробивши крок і продовжуючи тримати скло, хмикнула Агата. — Я не володарка хаосу. Я не підкоряю його, не обмежую та не використовую у злих намірах.

Агата, помітивши в уламках, як промайнула тінь Веллар, спрямувала на неї скло. Відьма заверещала, і магія віддзеркалення втратила свою силу. Поранена уламками Сільвія Веллар стояла у кількох метрах від Агати. Лаффон оглянулася. Вони стояли на верхівці вежі. Відьма заверещала й скло з її тіла розлетілося у різні боки. Поряд з Веллар з’явився демон Самаїл. Він був у масці, утім, Агата знала, чиє він приховував обличчя. Відійшовши на край, змахнула руками, і навколо відьми та демона створила магічний бар’єр. Кілька секунд спостерігаючи, як вони безрезультатно намагалися пробити бар’єр, а закривавлена Веллар без сил впала, легко всміхнулася й сказала:

— Магія Рейвах — це сила мого роду. І ти ніколи не отримаєш її, Веллар.

Відьма сплюнула кров й тремтячими руками розпочала малювати своєю кров’ю демонські символи навколо себе.

— Ти, Лаффон, поріддя Астарота, маленька краплинка в морі! Ти ніколи не переможеш. Цей світ є об’єктивно злим простором вже від самого початку, а зло є невід’ємною частиною вашого буття. Все одно людство своїми діями, злісними намірами, жадібністю та бажанням панувати над іншими будуть схилятися до зла, — ходячи туди-сюди злісно сказав Самаїл. — Так навіщо рятувати цей нікчемний світ?

— Духовна міць випробовується та гартується під час рішучого руху назустріч найбільшим супротивникам, — промовила Лаффон.

Агата заплющила очі та увійшла в транс. Відчуваючи кожною клітинкою тіла енергію, яка вирувала навколо, випустила зі свого тіла магію хаосу.

Вежа Конклаву здригнулася. З верхівки почали падати камінці. Важкі хмари закрили сонце. Жителі Атрокса повиходили на вулиці й, із боязню темряви, що наступала й тягнулася зі сходу, стояли в німому жаху, спостерігаючи за фігурами на верхівці вежі Конклаву.

Розгніваний Самаїл заричав та списом проломив бар’єр. Коли магічна перешкода зникнула, Веллар оглянулася й, піднявшись на ноги, шкутильгаючи пішла до виходу. Демон прикликав тіні Астарти та атакував Лаффон. Хаос створив щит навколо Агати та наповнив неживі предмети своєю силою. Туман оповив вежу. Чорно-червона енергія хаосу просочилася у кам’яні статуї гаргуйль. Каміння з їхніх тулубів почало падати на землю. Пронизливий рев оглушив містян й, коли туман розвіявся, люди побачили на вежі кам’яних статуй гаргуйль, які ожили. Одержимі відьмаки підступили до площі та перетворившись на демонів, атакували місцевих жителів. На вулицях міста розпочалася бійня.