Розділ 12

Астарот і Агата вийшли з порталу на околиці міста Атрокс. Над містом нависли темні хмари, а туман оповив місцевість.

— Ти запитував, чи я довіряю тобі. Моя відповідь — ні! — сказала Агата.

— Вірно робиш, що не довіряєш, — байдуже промовив Астарот.

— Утім довіру можна заслужити, — поглянула на долоню.

— Мила Агато, я демон, мені не притаманні позитивні почуття та емоції. І довіра — це придумана фігня мого першого творця.

— Та невже? — засміялась Агата. — А як же кохання? Любов до… дитини? Чи ти хочеш сказати, що коли вперше побачив свою крихітку Вікторію, ти не відчув радості? Твоє черстве серце не забилося швидше у грудях?

Астарот схопив Агату за руку. Його очі стали чорними. Лаффон широко всміхнулася й додала:

— Так-так, мої слова зачепили тебе. Що ти відчув, коли вперше побачив Вікторію? Твоя чорна душа не прагнула… до світла? Серафим, який зрадив творця, став занепалим. Можливо, таким чином ти намагався загладити свою зраду та ганебне падіння, давши нове життя. Ти залишив Вікторію знаючи, що виховання Марі ніколи не зробить з неї лихої. Створіння з пекла, вищий демон  вирішив випробувати долю.

Вони кілька секунд дивилися одне одному у вічі. Агата, витримавши спопеляючий погляд Астарота, додала:

— Ти сказав, що магія Рейвах — це сила мого роду. Проте чомусь не зізнався, що це також магія хаосу. Ось тобі й маленька крихта недовіри.

Астарот закотив очі й відпустив Агату. Голосно фиркнувши, сказав:

— Ти думаєш, я за весь час не намагався збити з дороги так званого добра когось із твого роду? Мої дії й стали початком хаосу, який зароджувався у душах твоїх праотців.

— Намагався, але весь час терпів невдач, — всміхнулася Агата. — Можливо, через твої невдалі спроби, деякі вищі демони повстали проти тебе?

— Так, я зазнав поразки, — розвів руками Астарот. — Задоволена моїм зізнанням?

— Так, — кивнула й рушила вперед. — Ти не такий вже й безнадійний, Астароте.

— Ти що маєш на увазі? — здивувався вищий демон.

— От і маємо шанс перевірити наш кровний зв'язок, — сказала Агата.

Відчувши різкий головний біль, похитнулася. Усе перед очима попливло. Лаффон, поклавши руку на груди й хапаючи повітря, впала на землю та втратила свідомість.

Глибоко вдихнувши, Агата розплющила очі й оглянулася. Вона лежала посеред білого коридору, на підлозі якого були розкидані пелюстки червоних троянд та попіл. Побачивши попереду залізні двері, піднялася на ноги. Почувши крики та відчувши їдкий запах гару, скривилася. Побачивши марево, в якому була вона та Сільвія Веллар, зупинилася.

— Де Астарот? — загорланила Сільвія Веллар.

— Його ніде немає, — опустивши голову, відповів вартовий.

— Ти, — вказала пальцем на Лаффон. — Привела у місто герцога пекла!

— Серйозно? Це говорить мені та, яка силою захопила владу Конклаву, хотіла відібрати в учнів Академії магію, полювала на Ілая та, озирнися навколо, Веллар! На стінах цієї зали демонські символи. Чекаєш, коли Вельзувел ступить на землю? Чекаєш подяки від демона? Ти, Сільвіє, божевільна!

Веллар стиснула вуста й жбурнула в Агату енергетичну кулю. Вона ухилилася та засміялася.

— О, Сільвіє, ти вже не можеш контролювати себе. Чорна магія, демон, який живиться тобою, знищують тебе із середини. Ти ніколи, Веллар, не станеш такою, як я, — розвела руками. — І навіть магія Рейвах тобі не допоможе. Ти прикриваєшся Конклавом, а сама нічого не вартуєш.

Марево зникло, й натомість з’явилося нове. Агата побачила образ Астарти.

— Потрапивши у пекло, я намагалася вижити. Астарот допоміг мені. Показав, що навіть у пеклі я можу знайти свою крихту надії. Поряд із ним я відчула себе… щасливою. Я покохала демона. Він оберігав, а потім зрадив з Марі Лаффон. Демони не мають почуттів. Мене знову зрадили. А я лише хотіла, щоб мене любили.

— Іди вперед! — почула Даніеля й оглянулася. Марево зникло й замість нього знову пролунав голос коханого. — Агато, не зупиняйся!

Лаффон побігла. Узявшись за ручку дверей, відчинила їх, й опинилася на вулиці міста. Від побаченого відчула тремор у всьому тілі та задуху. Атрокс був зруйнованим. Повсюди лежали обвуглені тіла жителів, а з неба падав червоний дощ. Побачивши Астарота у вигляді демона, який тримав на руках понівечене тіло Астарти, відчула сильний поштовх, а потім з її тіла вийшла енергія…

Агата розплющила очі. Це було видіння. Ніколи ще так чітко не бачила майбутнє. Ніколи ще не відчувала такого страху. Її судомило, Агата відчувала спазми у животі та нудоту. Піднявши голову, побачила Астарота, який стояв над нею.

— Ти знепритомніла, — його голос був спокійним.

— Видіння. Майбутнє. Конклав. Я хотіла позбавити їх сили. Це був мій план. Утім мої дії призведуть до… руйнування. Багато смертей та болю. Астарта.

— Ти одуріла, чи що? Чи під час падіння головою вдарилася? — хмикнув Астарот.

— Твої жарти недоречні, — фиркнула Агата. — Я бачила видіння. Скажи мені, що ти будеш робити, коли зустрінеш Астарту?