Розділ 3

На дворі розпочалася злива. Від поривчастого вітру гнулися дерева. Гуркіт грому і яскраві спалахи блискавок розривали небо навпіл. Чорні хмари закрили сонце, і день різко став ніччю. Місцеві, які вже звикли до перемін погоди та містичних явищ, ховалися у своїх будинках, а туристи тікали з вулиць і заходили в перші-ліпші по дорозі кафе чи ресторани.

Агата, діставши із шафи одяг Даніеля, присіла на край ліжка й зітхнула. Погане передчуття не давало спокою. А якщо Джеральд правий і Даніеля також змінили? Погані думки стали навіюванням. Глибоко вдихнула. Зараз вона не могла піддатися відчаю. У вітальні сидів підліток, і потрібно було дізнатися, навіщо він прибув у Новий Орлеан і хто він такий.

Доки Жозет була на кухні, Агата, присівши в крісло навпроти юнака, пильно поглянула на нього. Ілай, піднявши голову, прижмурився.

— Чому ти приїхав у Новий Орлеан? — запитала Агата й також прижмурилася.

— Я не пам’ятаю, — знизавши плечима, відповів він.

Агата, помітивши, як його погляд бігав, хмикнула.

— Як тебе звати?

— Ілай, — пильно поглянувши, вигнув брови. — Я вже говорив.

— Прізвище?

Юнак захитав головою й прикрив повіки.

— Ти правша?

— Так! — кивнув.

— Звідки ти знаєш Джеральда? — схиливши голову набік, спокійним та монотонним голосом продовжила запитувати.

Ілай зітхнув та відвів погляд вгору і вправо.

— Ти учень в Академії Конклаву?

— Це що, допит? — поглянувши на Агату, нахмурився Ілай.

— Можеш вважати, що так. Ти прийшов до мого родового маєтку. Сказав ім’я Джеральд. Або ти чогось боїшся, або просто брехун. Тому, або ти все скажеш добровільно, або… я змушена буду застосувати проти тебе силу. Вона тобі не сподобається.

Даркі стрибнув на диван і зашипів на Ілая. Юнак, відхилившись, поглянув на Агату.

— Що йому потрібно від мене?

— Ти не перевертень, проте, як стало відомо, хижак. Даркі таким чином намагається показати, що в цьому будинку лише він господар, — легко всміхнулася Агата. — І, до речі, можливо скажеш, що ти за звір? Біля будинку я помітила, як твої зіниці різко змінили колір.

Ілай розвів руками й знизав плечима.

— Це було від стресу.

— Зрозуміло, —  кивнула Агата. —  Продовжуєш далі грати.

Лаффон подала речі Ілаю й додала:

— Вони можуть бути трішки великими, утім, краще вже такі, ніж твої брудні й подерті. Ванна кімната прямо по коридору й наліво. У шафі знайдеш чисті рушники. Свої речі викинеш у смітник.

Ілай взяв речі й, піднявшись, запитав:     

— Той чоловік, Делакруа, мав рацію. Ти мене зовсім не знаєш. Тож навіщо мені допомагаєш? І чиї це речі?

Агата, оглянувшись, важко зітхнула. Склавши руки на грудях, поглянула на хлопця й відповіла:

— Ванна кімната прямо по коридору й наліво.

Зайшовши на кухню, Агата зітхнула й присіла на стілець. Жозет легко всміхнулася, запитавши:

— Ти ж не проти, що я тут господарюю?                                      

Агата усміхнулася й захитала головою. Взявши папір та олівець, не задумуючись, почала малювати. Почувши грім, стрепенулася. Ніколи не боялася грози, але зараз від неї сироти побігли по шкірі. Від відчуття пригнічення скривилася.

— Мила, що з тобою відбувається? — помітивши стривожений стан Агати, запитала Жозет.

Лаффон знизала плечима.

— Ти дуже ризикуєш, що взяла до себе хлопця, — додала Жозет і, побачивши насуплений вираз обличчя Агати, відвернувшись, промовила: — Агато, він не твій син…

— Не мій. Однак немає чужих дітей, — спокійно сказала Агата.

Лаффон важко зітхнула й продовжила малювати. Вона настільки була зосереджена, що не чула ні грому, ні слова Жозет. Образ, який спливав у її голові, з кожним штрихом олівця відображався на папері. Поламавши олівець, здригнулася. Відчуваючи нестримне серцебиття, видихнула й стиснула кулаки.

— Агато! Агато! Що з тобою? — до неї долинали стривожені слова Жозет.

Лаффон, стряхнувши головою, перевела погляд на жінку. Всміхнувшись, підняла малюнок і прошепотіла:

— Я знаю, хто такий Ілай.

Жозет ахнула й промовила:

— Я навіть не знаю, від чого більше дивуватися. Від твого дару, чи від цього, — показала вказівним пальцем на малюнок.

— Він досить милий, — знизала плечима Агата й поглянула на малюнок.

— Угу, дуже милий, — стрепенулася Жозет. — Я ще раз скажу, що не варто було… 

Жозет, помітивши Ілая в коридорі, запнулася й відвернулася до плити.

— Я навіть у ванній почув приємний та дуже смачний запах їжі.

На кухню зайшов Ілай. Жозет, озирнувшись, сказала: