Розділ 2

Делакруа вийшов на заднє подвір’я. Агата, голосно зітхнувши, пішла за ним. Біля стіни побачила юнака, який, схиливши голову, сидів нерухомо, а його одяг був порваним і брудним. Лаффон здивувалася.

— Що за юнак? — повільно наблизившись до нього, Агата зупинилася й оглянулася.

— Я його знайшов непритомним неподалік будинку в лісі, — відповів і знизав плечима.

Лаффон, присівши поряд, легко провела рукою по волоссю. Юнак ніяк не відреагував на її дотики.

— Сонне закляття? — оглянувшись, запитала Агата.

— Так. Я застосував проти незнайомого парубка сонне закляття.  

Провівши долонею по щоці, відчула тепло в пальцях.

— Я не відчуваю в ньому магії. Однак у нього дуже сильна енергетика, — кілька секунд помовчавши, додала: — Енергетика звіра. Можливо, він перевертень?

— Якщо й перевертень, то не з місцевої зграї. Нам зайві проблеми не потрібні з вовками. Сама знаєш, як вони ставляться до чужаків.

Агата відчула зв’язок з юнаком. Перевівши подих, стиснула вуста. Його обличчя було знайомим. У пам’яті виринув портрет незнайомого юнака. Було важко пояснити свої відчуття, проте, інтуїтивно хотіла захистити його.

— Тоді він піде зі мною, — емоційно сказала Агата й, піднявшись, підійшла до Мейсона.

Чоловік, поглянувши на неї з-під чола, розсерджено промовив:

— Агато, це абсурд! Ти не знаєш, хто він такий. За містом постійно стежить Конклав. Вампіри оселилися в районі Треме, а…

— Мейсоне, ти мені довіряєш? — не давши чоловіку договорити, сказала. — Якщо так, то хлопець піде зі мною. Ми ж хочемо дізнатися, що відбувається в нашому районі? І завтра день Святого Патріка. У нас дуже багато роботи. А з приводу Конклаву додам: Джеральда змістили з його посади. Щось дивне відбувається не лише в нашому місті.

Делакруа важко зітхнув.

— Хлопець — це твоя відповідальність і безпека, Лаффон.

— Зніми з юнака сонне закляття, будь ласка. З приводу моєї безпеки не хвилюйся. Я дам собі раду.

Мейсон, стиснувши вуста, розвернувся й прочитав закляття. Через кілька хвилин хлопець підняв голову й скривився. Агата присіла навпроти нього та пильно поглянула.

— Як ти тут опинився? — лагідно запитала.

— Не знаю, — різко сказав юнак. — Я лише вчора приїхав у місто. А прокинувся в лісі, поряд із цим будинок. Ви хто такі? — нахмурився й спробував підвестися.

Агата, зрозумівши, що Делакруа ще й скував магією його рухи, стиснула вуста та мигцем поглянула на чоловіка.

— Мене звати Агата Лаффон. Як тебе звати?

— Ілай.

— Ти підеш зі мною?

На вигляд чотирнадцятилітній хлопець кілька хвилин сидів мовчки й пронизливо дивився своїми карими очима на Агату. Вона легко всміхнулася.

— Я вам не довіряю, міс Лаффон, — сказав Ілай.

— Я тобі також, — знизала плечима. — Проте краще підеш зі мною, ніж опинишся за ґратами в Конклаві.

Хлопець, почувши про Конклав, ще більше насупився.

— Джеральд! — примружившись, неочікувано сказав юнак, й Агата примружилась. — Я знаю це ім’я. Тільки не можу пригадати звідки.

Агата перевела погляд на Мейсона й розвела руками.

— Все одно не варто йому довіряти, — сказав Делакруа. — Проте ти ж мене не послухаєш і зробиш все по-своєму.

Лаффон, підійшовши до юнака, подала йому руку. Хлопець, піднявши голову, промовив:

— Я не можу встати. Цей чоловік скував мої рухи.

Делакруа мовчки змахнув рукою, і хлопець, здригнувшись, стиснув вуста й схилив голову. Агата помітила, як на кілька секунд змінилися його зіниці.

— Ось така Лаффон мені подобається більше, — сказав Мейсон. — Смілива та нахабна, яка не боїться того, що про неї подумають інші, і не закривається від всього світу у своєму будинку на кілька тижнів.

— Зараз не час, Мейсоне, — фиркнула. — Краще забери людей та відьом. Ми вийдемо з будинку пізніше.

Делакруа схилив голову набік і промовив:

— Увечері я планую провести тут обряд очищення. Чи ти сама це зробиш?

— Демонським знакам не місце в нашому кварталі. Я тобі довіряю, Мейсоне. Після загибелі батьків у цьому маєтку я не можу тут довго знаходитися й свідомо відмовилася від нього. Хтось навмисно осквернив землю, в якій зародилася магія Нового Орлеану, і продовжує це робити.

Агата, попрохавши в Делакруа ніж, зробила надріз на долоні. Діставши хустинку, окропила кров’ю й додала:

— Моя кров пропустить тебе через бар’єр.  

Коли Делакруа пішов, Лаффон присіла поряд з Ілаєм. Юнак уважно слухав їхню розмову, схиливши голову та розтираючи руки. Перевівши погляд на Агату, запитав:

— Навіщо ти допомагаєш мені?

— Можливо, материнський інстинкт знову прокинувся, — хмикнула.

— У тебе є діти?