Розділ 2

Делакруа вийшов на заднє подвір’я. Агата, голосно зітхнувши, пішла за ним. Біля стіни побачила юнака, який, схиливши голову, сидів нерухомо, а його одяг був порваним і брудним. Лаффон здивувалася.

— Що за юнак? — повільно наблизившись до нього, Агата зупинилася й оглянулася.

— Я його знайшов непритомним неподалік будинку в лісі, — відповів і знизав плечима.

Лаффон, присівши поряд, легко провела рукою по волоссю. Юнак ніяк не відреагував на її дотики.

— Сонне закляття? — перевела погляд на Делакруа.

— Так. Я застосував проти незнайомого парубка сонне закляття.  

Провівши долонею по щоці, відчула тепло в пальцях.

— Я не відчуваю в ньому магії. Однак у нього дуже сильна енергетика, — кілька секунд помовчавши, додала: — Енергетика звіра. Можливо, він перевертень?

— Якщо й перевертень, то не з місцевої зграї. Нам зайві проблеми не потрібні з вовками. Сама знаєш, як вони ставляться до чужаків.

Агата відчула зв’язок з юнаком. Перевівши подих, стиснула вуста. Його обличчя було знайомим. У пам’яті виринув портрет незнайомого юнака. Було важко пояснити свої відчуття, проте, інтуїтивно хотіла захистити його.

— Тоді він піде зі мною, — емоційно промовила Агата й, підвівшись, підійшла до Мейсона.

Чоловік, поглянувши на неї з-під чола, розсерджено вигукнув:

— Агато, це абсурд! Ти не знаєш, хто він такий. За містом постійно стежить Конклав. Вампіри оселилися в районі Треме, а…

— Мейсоне, ти мені довіряєш? — не давши чоловіку договорити, вона перебила його: — Якщо так, то хлопець піде зі мною. Ми ж хочемо дізнатися, що відбувається в нашому районі? І завтра день Святого Патріка. У нас дуже багато роботи. А з приводу Конклаву додам: Джеральда змістили з його посади. Щось дивне відбувається не лише в нашому місті.

Делакруа важко зітхнув. Чоловік схрестив руки на грудях і, міряючи Агату суворим поглядом, заговорив:

— Хлопець — це твоя відповідальність і твоя безпека, Лаффон.

— Зніми з юнака сонне закляття, будь ласка, — м'яко попросила вона. — А з приводу моєї безпеки не хвилюйся. Я дам собі раду.

Мейсон, стиснувши вуста, розвернувся до хлопця і прошепотів слова закляття.

Магія подіяла не одразу. За кілька хвилин юнак глибоко, судомно вдихнув, наче людина, що щовиринає з глибокої води. Його повіки затремтіли, він повільно підвів голову й скривився від різкого болю в скронях. Світло різало очі, а тіло здавалося налитим свинцем. Агата присіла навпроти нього, терпляче чекаючи, поки його погляд фокусувався на ній.

— Як ти тут опинився? — лагідно запитала вона.

Хлопець здригнувся від звуку її голосу. Він дико озирнувся довкола: незнайома місцевість, чужі люди, які дивляться на нього, і повне нерозуміння того, що трапилося. Паніка миттєво витіснила залишки магічного сну.

— Не знаю! — різко промовив юнак, і його голос зрадницьки затремтів від шоку. — Я лише вчора приїхав у місто... А прокинувся в лісі, поряд із цим будинком! Ви хто такі?!

Він насупився, у його очах спалахнув неприхований страх навпіл із люттю. Намагаючись відсунутися від Агати, він судорожно вперся руками в підлогу й спробував підвестися, але коліна його не слухалися.

Агата, зрозумівши, що Делакруа ще й скував магією його рухи, стиснула вуста та мигцем поглянула на чоловіка.

— Мене звати Агата Лаффон. Як тебе звати?

— Ілай.

— Ти підеш зі мною?

На вигляд чотирнадцятилітній хлопець кілька хвилин сидів мовчки й пронизливо дивився своїми карими очима на Агату. Вона легко всміхнулася.

— Я вам не довіряю, міс Лаффон.

— Я тобі також, — знизала плечима. — Проте краще підеш зі мною, ніж опинишся за ґратами в Конклаві.

Хлопець, почувши про Конклав, ще більше насупився.

— Джеральд! Я знаю це ім’я. Тільки не можу пригадати звідки.

Агата перевела погляд на Мейсона й розвела руками.

— Все одно не варто йому довіряти, — захитав головою Делакруа. — Проте ти ж мене не послухаєш і зробиш все по-своєму.

Лаффон, підійшовши до юнака, подала йому руку. Хлопець, піднявши голову, промовив:

— Я не можу встати. Цей чоловік скував мої рухи.

Делакруа мовчки змахнув рукою, і хлопець, здригнувшись, стиснув вуста й схилив голову. Агата помітила, як на кілька секунд змінилися його зіниці.

— Ось така Лаффон мені подобається більше, — посміхнувся Мейсон. — Смілива та нахабна, яка не боїться того, що про неї подумають інші, і не закривається від всього світу у своєму будинку на кілька тижнів.

— Зараз не час, Мейсоне, — фиркнула. — Краще забери людей та відьом. Ми вийдемо з будинку пізніше.

Делакруа схилив голову набік і промовив:

— Увечері я планую провести тут обряд очищення. Чи ти сама це зробиш?

— Демонським знакам не місце в нашому кварталі. Я тобі довіряю, Мейсоне. Після загибелі батьків у цьому маєтку я не можу тут довго знаходитися й свідомо відмовилася від нього. Хтось навмисно осквернив землю, в якій зародилася магія Нового Орлеану, і продовжує це робити.