26

Аліса

Прийшла до тями, не розуміючи, де перебуваю. Голова жахливо боліла, думки плуталися. Мені знадобився час, щоб усвідомити, що сталося. Навколо було темно, тому роздивитися, де я знаходжуся не було змоги. Пульсуючий біль в голові заважав зосередитися. Підняла руку та торкнулася потилиці, намацала мокре, склеєне волосся. На пальцях залишилася кров. Стало зрозуміло чому так болить голова, схоже, добряче по ній вдарили. Це ж треба бути такою нещасливою від одного ненормального втекла та потрапила прямо в руки до іншого. Зрозуміти б що йому від мене потрібно і як вибратися.

Повільно обмацала себе на предмет пошкоджень, крім розбитої голови, ніби все ціле. Ось тільки невідомо звідки з’явився нашийник на шиї з грубої шкіри. Спробувала його зняти, але він ніяк не піддавався. Спробувала подумки дотягнутися до Дара теж безрезультатно я, ніби впиралася в невидиму стіну. Ставало страшно я щосили намагалася не панікувати, вмовляла себе, що все буде добре. Нудота підступала до горла чи то від страху, чи то від струсу який у мене точно був. Зробила кілька глибоких вдихів і видихів, щоб заспокоїтися. Мені потрібно мислити розважливо та не піддаватися паніці. Рано чи пізно викрадач з'явиться й можна буде спробувати дізнатися, що йому потрібно. Хоча навряд чи він буде вести зі мною переговори, але спробувати можна.

У відповідь на мої думки почула якийсь шум за стіною, а через кілька хвилин клацнув замок та зі скрипом відчинилися двері. У тьмяному світлі змогла побачити невисокого, кремезного, лисого чоловіка на вигляд років сорока. Саме його не поталанило мені зустріти у дворі академії. Значить, це він мене сюди притягнув. Тільки що йому від мене потрібно? Раніше я його не зустрічала і не знаю хто він. Може, він маніяк і йому необов'язково зводити особисті рахунки з жертвою, він вибирає її випадково.

Чоловік подивився на мене презирливо, маленькими витрішкуватими оченятами. Я мовчала, вивчала його та чекала реакції.

- Він буде задоволений - нарешті, промовив, підходячи ближче мій тюремник.

- Чим це я буду задоволений? - двері з гуркотом відчинилися і до кімнати увійшов Марвел Грісен власною персоною - Що ти накоїв поки мене не було?

Глава таємної поліції запалив кілька світлячків на додачу до того, з яким прийшов й лише тепер помітив мене, спантеличену та налякану. Емоції на його обличчі змінювалися так швидко, що я не змогла визначити, що у нього на думці, але він точно був злий.

- Навіщо ти її сюди притягнув? - Грісен перевів погляд увагу на пособника. - Чим ти, взагалі, думав? Хоча ти ж ніколи не думаєш.

- Вона весь час заважала - тицьнув у мене пальцем лисий - через неї я ніяк не міг вбити сина радника. Якби не вона, то він давно був мертвий. Я ж казав тобі, що не винен. Не знаю, як їй це вдавалося - перейшов на вереск чоловік, продовжуючи показувати на мене пальцем. - Я все продумав з гідрою, ніхто не повинен був вижити, якби не вона. Гідру було дуже складно виманити, змусити покинути гніздо та відійти на таку відстань щоб напасти. Я довго готувався, але повністю контролювати дії гідри не міг. Все йшло добре, а потім з'явилася вона.

- А я говорив тобі не покладатися на нерозумних істот - холодно відповів Грісен. - Занадто довго ми до цього йшли. Тільки ти Ролан звик завжди покладатися або на нерозумних істот, або на ненадійних людей.

- Довго ти будеш мене цим докоряти. Я зробив, як ти й казав, знайшов мисливців та домовився про покупку кошенят ібріса, заплатив передоплату, коли вони приїхали в місто. Поняття не маю, чому вони несподівано зникли так і, не передавши мені кошенят.

- У цьому теж винна вона? - тепер уже Грісен вказав в мій бік. А я слухала і не могла повірити в те, що відбувається.

- Казав же, що з ібрісами одна морока - виправдовувався той, кого Грісен назвав Роланом.

- Тому ти зірвав угоду? А навіщо тоді аванс платив чи ти не платив, а гроші залишив собі?

- Як ти можеш так думати, брате?

- Казав же не називати мене так - рикнув Грісен.

- Не буду - покірно погодився Ролан, втягнувши шию та згорбившись. - Я все роблю, як ти кажеш.

- Тоді поясни, нарешті, навіщо ти її притягнув? Хіба це я говорив тобі зробити?

- Ти сказав позбутися її, але я подумав ... просто ... все так ... вдало склалося - з запинками, весь час поглядаючи на реакцію Грісена, помекав Ролан.

- Ти подумав, що ти знаєш, як буде краще? - прошипів поліцейський повільно наступаючи. - Все доводиться робити самому, добре хоч нашийник додумався на неї одягнути. Неси мої інструменти буду розбиратися з нашою гостею - на цих словах він повернувся до мене і вже не дивився, як Ролан вилетів з кімнати. - Ну ось ми знову і побачилися дорогенька - це вже мені.

- Тепер зрозуміло чому ви не знайшли винуватця нападу в «Кульгавому драконі» - подивилася з викликом на мого викрадача.

- Мушу визнати ти не така дурна, як хочеш здаватися. Демона знайшов Ролан за моєю вказівкою, за господарем заїжджого двору був боржок, тому у нього не було вибору. Хоча тепер це не має значення, і він не зможе вже нікому нічого розповісти. Але ніхто не міг припустити, що хлопчисько прийде не один, як і те, що ти прикінчиш найманця. Якби я знав раніше про тебе, можливо, все склалося б інакше, але тепер у мене просто немає вибору.

- Вибір є завжди.

- Помиляєшся вибору немає, все було вирішено задовго до нашої зустрічі.

- Що ви зробите зі мною? - як я не намагалася, але голос зрадливо затремтів.

- Впевнений, що ти вже здогадалася тоді навіщо питати. Але, якщо хочеш, я скажу. Зрештою, чому б нам не поговорити.

Не знаю на що я сподівалася, намагаючись відтягнути час. Ніхто не знає, де я. Я і сама не знаю. Розуміла, що умовити його не вбивати мене навряд чи вийде. Магію прикликати чомусь ніяк не вдавалося. Я повторювала спроби, поки він говорив, але все було безрезультатно.