24.2

Я погано знала місцеві танці. Дар намагався мене навчити, але з огляду на стислі терміни, змогла освоїти тільки кілька танців, та відчувала себе не дуже впевнено. Воліла танцювати з Даром, тому що з ним не боялася помилитися.

Минуло небагато часу від початку балу, коли музика затихла й по залу пройшов шепіт, що приїхав імператор. Якийсь час ми просто стояли в очікуванні, але нічого не відбувалося.

- Тобі дуже личить ця сукня - прошепотів мені на вухо Хаш. Ніколи не перестану дивуватися, як йому вдається пересуватися так непомітно. - І ти сьогодні дуже красива. Сподіваюся, ти подаруєш мені танець - продовжував шепотіти так, що тільки я могла чути його.

- Я не дуже добре танцюю - прошепотіла, але впевнена, що Хаш все почув.

- Нічого, за це можеш не переживати. Ну що я можу розраховувати на танець? Всього один, я більше не прошу - наполягав він.

- Добре - посміхнулася. Ось як у нього завжди виходить вмовити мене.

Нашу розмову перервала поява в залі імператора. Чоловік років шістдесяти, високий, трохи повненький, хоча його це не псувало. Але варто було побачити гордовитий вираз обличчя імператора, як відразу пропадав весь шарм. Цікаво чому йому заманулося відвідати бал в академії саме в цьому році. Судячи по поглядах, які імператор кидав на натовп адептів, його теж не дуже радував цей візит. Імператор пройшов по залу, побажав гарного свята, сказав, що радий успіхам адептів, наказував вчитися ще старанніше. Після цього знову заграла музика, а імператор ще обмінявся кількома словами з викладача та покинув зал разом з ректором.

Якесь дивне почуття з'явилося в глибинах моєї свідомості, як передчуття чогось. Нічого підозрілого навколо не відбувалося, і я вирішила, що це просто від нервів, все ж не кожен день доводиться відвідувати бали, та ще й живого імператора бачити. Захотілося подихати трохи повітрям та перепочити. Шепнувши Дару, що скоро повернуся, вийшла із залу в один з бокових коридорів, де нікого не було. Пройшла по коридору в бік дверей, що вели на вулицю.

Несподівано попереду почулися голоси. Сповільнилася, щоб себе не видати, не хотілося ні на кого наштовхнутися. Роздумувала над тим чи варто повернутися чи спробувати прошмигнути непомітно, коли в одному з голосів впізнала Габріеля.

- Ти ж сам наполягав на тому, що я повинен одружитися. Що тебе тепер не влаштовує? - судячи з голосу чоловік був роздратований.

- Мене не влаштовує твій вибір. Ти мій спадкоємець, майбутній імператор, а це накладає певні зобов'язання, змирися вже з цим. Твоя обраниця повинна бути гідна звання імператриці - другий співрозмовник, судячи з усього, імператор, дядько Габріеля.

- Не бачу в чому проблема - підвищив голос Габріель.

- Проблема у твоєму виборі. Ти не можеш одружитися з першою зустрічною.

- А вона не перша зустрічна чи сім'я твого ж радника тобі не здається досить родовитою. - Я вже зібралася йти, але на цих словах застигла й, притулившись до стіни, стала уважно слухати, адже говорили вони явно про мене, інших дочок у радника імператора не було.

- В Еріла древній та досить шанований рід. Вони багато років вірою й правдою служать короні, але дівчисько, на якій ти зібрався одружуватися не має до них ніякого відношення.

- Має.

- Нерідна, не кров від крові. Про неї нічого не відомо, хто вона та звідки, де жила, ким була. Нічого. Еріл визнав її своєю дочкою за порятунок сина і не більше. Вона ніколи не була та ніколи не стане членом їхньої сім'ї. Знаю, що ти скажеш, що він оплатив навчання в академії, але це нічого не означає. Отримає освіту, видадуть заміж за якогось молодшого сина і на цьому все. Не потрібно будувати ілюзій. Це безрідне дівчисько, яке випадково потрапило в пристойну родину, тобі не пара. Якщо так вже несила, то ніщо не заважає тобі зробити її своєю коханкою. Не вона перша і не вона остання. А набридне, знайдемо для неї чоловіка та й по всьому.

Мене просто трясло від обурення, з якою легкістю сторонні люди вирішують мою долю. Ось так ось просто ніби я не жива людина, а річ. Можна пограти, а коли набридне ми знайдемо їй нового господаря. Як я могла думати, що мене чекає щось хороше в цьому світі.

- Можливо, ти й прав - останні слова, задумливо вимовлені Габріелем, були як удар в сонячне сплетіння, немов повітря вибили з легень. - Це як мана, поруч з нею я втрачаю голову. Бажання володіти нею зводить з розуму.

- Але ж ніхто не заважає тобі задовольнити свої бажання. Дівчина буде тільки щаслива, а з Ерілом я домовлюся і коли вона тобі набридне, ми розв'яжемо цю проблему. Бачиш, як все просто, а одружишся ти на дівчині, яку я особисто схвалю.

Я закусила кулак, щоб ніяк не видати своєї присутності. Крихітна сльозинка скотилася по щоці. Як же боляче, коли людина, готова ось так легко використати та відмовитися від тебе на догоду комусь. Хоча якби він просто відмовився було б не так гидко, як те, що вони готували для мене. Хоча чого я очікувала, знаючи яким байдужим він може бути, думала, що він такий з іншими, але не зі мною. Закриваючи очі на всі його дивацтва, хотіла допомогти. Хіба можна бути такою наївною та нічому не навчитися. Страшно уявити, що Еріл дотримується таких же поглядів як імператор. Хоча зараз була готова повірити у що завгодно. Я почула достатньо, вистачить з мене. Змусила себе розвернутися та піти у зворотний бік якомога далі від цього місця.

Та не встигла далеко відійти, коли чиясь рука схопила мене за лікоть та розвернула на сто вісімдесят градусів.

- А я тебе шукав - промовив Габріель біля моєї скроні. - Мені набридло чекати і цей балаган мені набрид. Можемо піти до мене, там нам ніхто не завадить, ми будемо тільки вдвох. Я можу дати тобі все, що ти тільки забажаєш.

- Ні не можеш - постаралася говорити так, щоб мій голос не тремтів.

- Помиляєшся я все можу, ти навіть не уявляєш - він міцніше стиснув мій лікоть та притиснув до свого тіла.