22

Наступний день був повним відкриттів. Прокинувшись раніше, звірилася з розкладом, чи нічого не змінилося. Зібралася та постукала у двері Маріки, але ніхто не відповів, що було дуже дивно, тому що Маріка зазвичай прокидалася пізно та довго збиралася тому часто доводилося її квапити. Одним словом, відсутність Маріки в кімнаті мене дуже здивувала.

В їдальні набравши їжі, сіла за звичний стіл, тільки ніхто до мене не приєднався. Схоже, за час, що мене не було традиція спільного прийому їжі змінилася. Коли вже закінчувала снідати, помітила, як до їдальні зайшла Маріка та пройшла повз мене, навіть не подивившись у мій бік. Хотіла її покликати, але потім передумала. Адже я нічого поганого не зробила то ж якщо вона не хоче спілкуватися, це її вибір.

На виході з їдальні зустріла Габріеля. Він стримано посміхнувся та поцікавився моїм самопочуттям. І все. Ні слова про те, що було вчора або про те, що ми вже бачилися. Хоча всередині вирували емоції, я спокійно подякувала йому за турботу та відповіла, що мені вже краще. Він кивнув й пішов геть. А я залишилася стояти та ошелешено дивитися йому вслід. Як так може бути вчора він був зовсім іншим ніжним, пристрасним та навіть агресивним, а сьогодні мов брила льоду. Може Хаш правий, і Габріель не пам'ятає того, що сталося вчора, але як пояснити його настрій та ставлення. Невже його інтерес до мене продиктований магією. Тоді незрозуміло чому не Габріель контролює свою магію, а магія повністю підпорядковує його собі.

З такими думками я дійшла до потрібної аудиторії. Викладач по зіллях була вже там, хоча заняття ще не почалося.

- О, адептка ель Веко - гукнула вона ледь я переступила поріг - рада, що ти повернулася. І якщо ще не знаєш, то ректор просив зайти до нього.

- Ректор? - розгублено дивлюся на викладача. - Мене?

- Тебе, тебе - киває вона. - Поспішай, може, ще встигнеш повернутися до початку заняття.

Розвертаюся й виходжу з аудиторії. Цікаво, що знадобилося ректору. Сигнал про початок заняття застигає мене в коридорі. Глибоко зітхнувши, відкриваю двері, секретар ректора посміхається та киває в бік кабінету.

- Проходь, він чекає.

Вибору у мене немає, як і дороги назад, розправивши плечі, стукаю та, не чекаючи дозволу, входжу до кабінету. Ректор сидить в кріслі й щось вивчає, занурений у роздуми. Здається, що він настільки захоплений цим, що не помічає мене. Поки я думаю, що робити далі. Ректор піднімає голову та дивиться на мене.

- Адептки ель Веко, довго мені чекати? - підіймає брову ректор. А я так і не можу зрозуміти чому я тут. - Заходь сідай - киває на крісло поруч зі своїм столом.

- Отже - каже ректор, коли я сідаю в вказане крісло - я покликав тебе з кількох причин. - Хотів повідомити, що якщо вже ти відчуваєш себе краще та повернулася до навчання, то в найближчі дні повинна показати свій рівень знань, викладачів я вже попередив. За результатами перевірок буду вирішувати на якому курсі ти будеш продовжувати навчання та вносити коректування у твій розклад. Коли отримаю звіти викладачів по твоїй успішності ми повернемося до цього питання. Тепер наступне та не менш важливе питання - промовив ректор й уважно подивився на мене.

У двері постукали, ректор, ніби тільки цього й чекав, відразу дав дозвіл увійти. Увійшовши до кабінету Дар, побачив мене й здивування відбилося на його обличчі. Але він спокійно підійшов та сів поруч зі мною, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що готовий слухати.

- До мене дійшла деяка інформація, яку я не можу ігнорувати - заговорив ректор. - Дарзане, сподіваюся, правила нашої академії тобі добре відомі - дочекавшись позитивного кивка Дара, ректор продовжив - і все ж ти допустив їх порушення.

- Що ви маєте на увазі? - запитав Дар.

- Не треба удавати, що ви двоє не знаєте, про що я говорю або правильніше буде сказати про кого. А якщо забули, то я зараз нагадаю. Про кошеня, якого не повинно бути на території академії тому, що це заборонено правилами. Мене дуже цікавить, як воно сюди потрапило?

- Це я винен - першим заговорив Дарзан.

- Ні не ти, а я. Це я порушила правила, і я принесла його на територію академії. - Подивилася на ректора. Мені не хотілося, щоб Дара карали за мої вчинки.

- І як же тобі вдалося обійти захист? - зосереджено подивився на мене глава академії.

- Ось чесно цього я вам сказати не можу, бо не знаю ні про захист, ні про те, як він працює. А кошеня я просто сховала під накидкою, так і принесла - такими чесними очима дивлюся на ректора, що ось навіть ні крапельки не брешу.

- Дуже дивно - ректор задумливо потирає підборіддя - не розумію, як таке могло статися, але захист я перевірю. А тепер я хочу знати, звідки воно, взагалі, взялося та з якою метою ти його принесла до академії?

- Я випадково знайшла його на вулиці та підібрала, не могла ж я кинути беззахисне кошеня. Воно таке миле. Вирішила його залишити собі, а оскільки тепер вчуся в академії, то й кошеня логічно було забрати з собою. - Знову дивлюся на ректора чесними очима.

- Ось чомусь саме так я й подумав. Але я сподівався, що якщо не ти, то хоча б твій брат прийде до мене та розповість про вашу самодіяльності.

Ми з Даром переглянулися, але нічого не відповіли на репліку ректора. Я вже подумки перебирала покарання, якими мене нагородить ректор, тільки те, що він сказав було несподіваним та шокувало.

- У мене був час подумати про ситуацію, що склалася, поки чекав вашого приходу та ось що я вирішив - він театрально витримав паузу, тим самим змушуючи нервувати більше. - З огляду на твої обставини Аліса, я думаю, це якраз той випадок, коли адміністрація академії може піти назустріч адепту та дозволити перебування його улюбленця на території академії у разі, якщо він не представляє загрози іншим учням. Розпорядження вже підписано, ознайомишся у секретаря. З цього дня тобі офіційно дозволено мати кота, ти можеш його вигулювати, але так щоб не порушувати особистого простору інших учнів.