21

Аліса

- Хто вони такі - питаю у Дарзана, коли він веде мене якомога далі від трійці.

- Демони - невдоволено піджимає губи Дар.

- А що вони тут роблять, ти ж казав, що ... - не встигаю закінчити.

- Так говорив. Наш імператор уклав якусь угоду з імператором демонів мета якої дружні відносини між нашими державами. Для підтвердження доброї волі та закріплення домовленості було проведено обмін учнями академій. Ось ці - киває головою в бік трійці - тепер будуть навчатися в нашій академії та якщо всі залишаться задоволені таким навчанням, то скоро кількість демонів в нашій академії, та й усій імперії теж може різко збільшитися.

- Обмін студентами, значить. Несподівано. Тобі, схоже, не подобається такий обмін - допитливо подивилася на Дара.

- Не в тому річ. Мені не подобаються ці троє. Щось не так з ними. Розумієш, вони поводяться дивно, тримаються відсторонено.

- Це якраз зовсім не дивно, дивно було б, якби вони відразу поводили себе тут як у себе вдома.

- Чому ти так думаєш? - нахмурився Дар.

- Вони в чужій імперії, далеко від звичного побуту, друзів, родичів та від всього до чого звикли. Нормально що вони тримаються насторожено. Спробуй уявити себе на їхньому місці.

- Може, ти й права. Але мені не подобається їх увага. Куди б я не пішов весь час з ними зустрічаюся. І сьогодні, звернула увагу, як один з них дивився на тебе.

- Дар, а демони можуть пізнавати собі подібних? - запитала те, що хвилювало. Не хотілося говорити, що і я непристойно витріщалася на одного з демонів, та так, що двох інших навіть не розгледіла.

- Я не знаю - він втомлено провів долонею по волоссю. - Чому ти питаєш, щось помітила?

- У них магія інша, мені складно це пояснити - блондин ніяк не йшов з голови. - Мені здається, демон може впізнати собі подібного по магії.

У кімнаті мене зустрів Біс, який після гнівної тиради, як я посміла паршивка така залишити його одного, заліз до мене на коліна та зізнався, що дуже хвилювався. Довелося довго вмовляти мого котика, що зі мною все добре й нічого такого я не планувала. Біс не відходив, поки я не переказала все в найдрібніших деталях. Котик довго журився, що його не було поруч та заявив, що більше мене одну не відпустить.

У компанії Біса просиділа до пізнього вечора. Спати не хотілося, хоча розуміла, що потрібно відпочити, вчитися теж не було настрою, та й на місці не сиділося. Вирішила піти прогулятися, подихати повітрям.

- Ну й куди намилилась, пізно вже - обурився котик.

- Пройдуся перед сном та повернуся, я нікуди не подінуся.

Біс ще обурювався, але я не слухала його, вийшла в коридор та прикрила двері. У коридорах було порожньо, адепти вже давно розійшлися по кімнатах, хто готувався до завтрашніх занять, хто просто відпочивав. Тому я не помічена, вийшла на вулицю й вдихнула вечірнє повітря. Щось мене турбувало чи просто заважало, як свербіж під шкірою. Особливих причин для хвилювання не було, і я говорила собі, що потрібно просто розвіятися та спокійно обдумати все, що відбулося.

Прокручуючи в голові недавні події, повільно йшла, звертаючи з однієї алеї на іншу, не особливо звертаючи увагу на дорогу. Зараз мені потрібно побути на самоті та все обдумати, а інше неважливо.

Не знаю, скільки часу я так гуляла, прокручуючи в голові найдрібніші деталі зустрічі з демоном на заїжджому дворі. Шурхіт трави відволік мене від роздумів. Озирнулася на всі боки та зрозуміла, що поняття не маю, в якій частині академії перебуваю, раніше я сюди точно не заходила. Найгірше, що я абсолютно не пам'ятала, як сюди прийшла. Намагаючись не піддаватися паніці, повернулася на сто вісімдесят градусів та пішла у зворотному напрямку, прислухаючись й придивляючись. Треба ж було так задуматися, що навіть не помітила, куди зайшла.

Далеко я відійти не встигла, коли в парі метрів на алеї з'явився чоловічий силует.

З такої відстані було складно його розгледіти та зрозуміти хто це. Першою думкою було тікати. Інстинкт, вироблений роками. Коли була ще студенткою, після навчання підробляла й часто поверталася додому пізно. Тоді я засвоїла, що, якщо в темному провулку зустрінеш незнайомця, розвертайся та біжи щосили. Кілька разів це врятувало мені життя, гаманець з мізерною зарплатою та здоров'я. Тільки я в іншому світі, та й не повинні по території академії магії розгулювати п'яні та небезпечні. Мимоволі напружилася, сповільнюючи крок. Чоловік підійшов ближче і я змогла побачити його обличчя.

- Габріель - видихнула з полегшенням.

Він не відповів, подолав відстань, що розділяла нас та зупинився навпроти. Габріель довго мовчки дивився на мене, намагаючись знайти в моїх рисах щось відоме тільки йому.

- Тебе довго не було, я хвилювався - нарешті, сказав чоловік.

Від його слів та голосу яким він це сказав серце стислося та пропустило удар. Виявляється, я теж сумувала, мені дуже не вистачало цього чоловіка.

- Я повернулася - тихо відповіла.

- Не хочу тебе більше відпускати. Сам не знаю, що зі мною відбувається, але ти мені потрібна.

Габріель підійшов ще ближче, тепер наші тіла торкалися одне одного. Пильно дивлячись мені в очі, він підняв руку та доторкнувся пальцями до моєї скроні, повільно провів по щоці до підборіддя. Великим пальцем окреслив контур губ. А я стояла та дивилася на нього, навіть поворухнеться не могла. Стільки всього було в цих дотиках. Мені хотілося, щоб це не закінчувалося та водночас хотілося відсторонитися. Сама не розумію, чого хочу і що робити. Доки думки хаотично зміняли одна одну я продовжувала нерухомо стояти та заворожено спостерігати за пальцями Габріеля. Його руки були дуже гарячими й не тільки руки, тому що, стоячи так близько до Габріеля відчувала як від нього буквально сходив жар.

Він схиляється до мене, його гаряче дихання обпалює обличчя. Його губи торкаються моїх в ледь відчутному поцілунку. Габріель обіймає мене за плечі та притягує до себе, покриває моє обличчя поцілунками. Повертається до губ, цілує дуже ніжно. Відповідаю на поцілунок й тягнуся назустріч чоловікові. Поцілунок стає більш вимогливим та пристрасним. Розчиняюся у відчуттях, дозволяючи себе цілувати та цілуючи в відповідь.