17

Габріель

Двері за дівчиною зачинились, її кроки давно стихли, а я все стояв та дивився в одну точку. Чому поруч з нею мені так складно виважено мислити? Як їй вдається, нічого не роблячи, виводити мене з рівноваги? Адже вона не проявляє до мене особливого інтересу, не намагається спокусити або залізти в моє ліжко, навіть не робить спроб натякнути на щось. Здається, що як чоловік я їй, взагалі, байдужий і це страшенно дратує. Може, я так звик до нав'язливої уваги, що не можу змиритися з її відсутністю, з тим, що є дівчина яка не вважає мене чарівним чи справа у чомусь іншому.

Потрібно просто викинути з голови думки про дівчисько. Втомлено потер руками обличчя. Тільки не думати про неї зовсім не виходить. З нею ніколи не знаєш, чого очікувати. Звичайна вправа на гармонізацію призвела до сплеску такої сили, що я навіть ненадовго злякався. Коли полум'я з її долоні перекинулося на всю руку, вона занурилася так глибоко в себе, що перестала мене чути та реагувати на зовнішні подразники. Довелося постаратися, щоб достукатися до дівчини. Стільки незрозумілого в її минулому, яке вона не пам'ятає. Але що мене дійсно здивувало так це сплеск, точніше, його сила. І, судячи з усього, це далеко не межа її можливостей. Але найдивніше в цій ситуації те, як відреагувала моя магія. Сталося щось незрозуміле, ніби все моє єство потягнулося до неї. Я відчув себе зголоднілим, виснаженим подорожнім, який побачив таке бажане джерело води, оазис серед пустелі.

Трохи посидівши в аудиторії, розмірковуючи, вирушив до себе. Вечір вирішив провести за келихом вина та цікавою книгою. Наскільки спокійно пройшов вечір, настільки ж неспокійною була ніч. Мені снилася Аліса. Вона посміхалася та дражнила мене, манила за собою, а коли я намагався наблизитися й доторкнутися - тікала. Біг за нею, але наздогнати не міг. Коли втомлений зупинявся, вона знову з'являлася, кружляла в якомусь гіпнотичному, тільки їй відомому танці. Помітивши мене, вона посміхалася та все повторювалося знову і знову. Прокинувся, ледь розвиднілося та більше не зміг заснути. Все тіло горіло й ломило, м'язи нили. Відчував себе жахливо, раніше нічого подібного не траплялося. Думки плуталися й все навколо дратувало, спроби привести себе до тями не увінчалися успіхом.

До обіду зовсім змучений, вирішив розвіятися та навідатися додому, думав хоч там зможу заспокоїтися. Не розрахував з порталом і зніс пів стіни, у мене ніколи раніше не було проблем з побудовою порталів, завжди координати та силу розраховував точно, а тут не розумію як так вийшло. На гуркіт збіглися слуги, від їх голосіння розізлився ще більше. Щоб заспокоїти нерви налив собі бренді, стакан тріснув в руці й осипався на підлогу, бурштинова рідина просочилася крізь пальці. Так що ж це таке?. Потягнувся за наступним склянкою та так і застиг, почувши тихі кроки за спиною.

- А я вже думала не дочекаюся, коли, нарешті, ти вирішиш відвідати мене.

- Перестань, ба - повернувся до бабусі. Вона, як завжди, виглядала чудово. Вік абсолютно не відбивався на її зовнішності. Ідеальна постава та струнка фігура, вдало підкреслені модним нарядом. У волоссі кольору шоколаду жодного сивого волоска. Хоча дуже проникливий погляд карих очей її видавав, що абсолютно не псувало загальне враження.

- Це все що ти мені можеш сказати? - насупилася жінка. - Ти скільки вдома не з'являвся? Навмисно змушуєш мене нервувати?

- Не перебільшуй, будь ласка. Ти чудово обізнана, де я і що зі мною - обережно взяв наповнений келих та зробив ковток.

- Знаю, але не завдяки тобі. І поясни мені, нарешті, що ти забув у академії?

- Викладаю я там - знизав плечима та сів у найближче крісло.

- Тільки непотрібно тримати мене за дурепу - фиркнула бабуся. - Ти ховаєшся, і наскільки я знаю не зовсім вдало.

- Ректор? - Бабуся мовчала, але її погляд був досить красномовним. - Значить, ректор - упевнився у своїх підозрах. - Тепер розумію, чому він так довго не міг виділити мені кімнати у викладацькому корпусі й тримав в гуртожитку разом з адептами.

- Він мій боржник - не стала заперечувати бабуся.

- І навіщо ти це зробила?

- Сподівалася, що ти одумаєшся.

- Бабусю, це ти одержима ідеєю мене одружити. Моя думка тебе абсолютно не хвилює. Ти ще й імператора змогла переконати допомогти. Ти хоч подумала в що мені виллється його наказ одружитися. Ти, взагалі, думала про мене? Сама вийшла за діда бо кохала його, а мене хочеш одружити на вигідній тобі чи дядьку дівчині. І як ти уявляєш моє сімейне життя? - Злість та образа закипали всередині з новою силою, погрожуючи вирватися назовні. Я так і не змирився з втручанням в моє особисте життя.

- Ти перебільшуєш, ніхто не змушує тебе одружитися з дівчиною яка тобі не подобається - на останньому слові бабуся скривилася. - Імператор, як і я, переживає за тебе. Скільки можна вести розгульний спосіб життя, тобі давно пора стати розсудливим і у тебе є час. - Сама вперта жінка з усіх - це моя бабуся, навіть імператор не може її переконати.

- Я не веду розгульний спосіб життя, як ти його називаєш. Через твоє нав'язливе бажання мене одружити та можливе престолонаступництво мене просто переслідують охочі скласти вигідну партію. Вони переходять всі межі, не дають мені проходу. Ти не уявляєш, якими верткими та винахідливими вони можуть бути. Жахливо втомився - відставив, непомітно спорожнілий келих і потер перенісся, напруга потроху відпускало. - Я, правда, хотів сховатися в академії від нав'язливої уваги потенційних наречених. Ти права мені це не вдалося. Все чого я домігся це, обмежив їх кількість.

- Не думала, що так може бути, адже ініціатива повинна іти від чоловіка - розгублено сказала бабуся. Дивно, але мені, здавалося, вона ніколи й ні в чому не сумнівається.