11

Габріель

Адептки проходу не давали й цим страшенно дратували. Найгірше, що мені доводилося жити в гуртожитку разом з адептами й у них був цілодобовий доступ до моєї кімнаті. Адептки постійно чатували під дверима, добре ще не знайшли спосіб потрапити всередину. У викладацькому корпусі досі не можуть підготувати кімнату для мене. Здається, ректор просто знущається наді мною, скільки б не намагався поговорити з ним на тему цих незрозумілих затримок, питання ж можна було вирішити протягом одного дня, він посилається на зайнятість та обіцяє все вирішити найближчим часом. А у мене просто здають нерви, скоро почну на людей кидатися.

Вчора, як дурень, зірвався на дівчині, думав, що вона одна з мисливиць змінити свій статус моїм коштом. Не повірив, що просто помилилася дверима. Звичайно, розумію, що можна просто помилитися, але яких тільки виправдань мені не довелося вислуховувати й дверима, кімнатою і ліжком помилялися найчастіше. Все що вона говорила я не сприймав серйозно. Але коли побачив, як вона щиро зраділа, побачивши сина радника, більше навіть не глянувши на мене, зрозумів, що вона дійсно помилилася.

За сніданком професор Інгленд просвітив мене, що з недавніх пір у радника імператора з'явилася названа дочка й вона буде вчитися в академії, та ще й на факультеті бойової магії. В той момент я не особливо надав значення словам Інгленда. А даремно. Коли зайшов в аудиторію, де проходили заняття у другого курсу, мене чекав сюрприз в особі тієї самої дівчини, якій вчора нагрубив. Зробив висновок, що це і є названа дочка Еріла, інших адептів вже встиг вивчити, не помилився.

Дівчина здивувалася не менш мого, дивилася на мене великими очима, коли побачила. Вирішив не акцентувати на ній увагу, але по її здивованому погляду розуміючи, що вона не знає хто я, представився. Думав, що в усій імперії не знайдеться нікого хто не знає мене і це дуже дивно.

Заняття проходило за планом, нічого незвичайного, тільки погляд сам притягався до дівчини. Не розумію, чому раптом мені захотілося викликати саме її, навіть не дивлячись на її зізнання в непідготовленості. Подумав, в разі чого буде хороший привід допомогти їй зі щитом. Не варто було цього робити. Навіть подумати не міг, що цей самовпевнений дурень ель Норіс запустить в неї заклинанням виснаження вищого порядку. Навіть якщо дівчина змогла б виставити щит це їй не допомогло. Все сталося настільки швидко, що я не встиг нічого зробити, заклинання досягло мети та вдарило в дівчину. Потім сталося зовсім неймовірне, воно повністю всмокталося в неї, хоча повинно було діяти по-іншому, але часу розбиратися не було.

- Адепт ель Норіс - закричав на хлопця - що ти думав, коли використовував заклинання вищого порядку проти базового щита?

- Адже ми тут для того щоб навчитися захищатися і вчасно реагувати, а так буде їй урок - знизав він спокійно плечима, ніби нічого не сталося, - ви ж самі говорили змусити бути спритнішим наступного разу.

- Я сказав - майже прогарчав - використовувати тільки слабкі та нешкідливі заклинання, нічого такого, що могло б зашкодити іншому адепта. І до того ж заклинання вищого порядку ви ще не проходили, а це значить, що використовувати їх ти не мав права на території академії. Будь готовий пояснити це ректору.

Дівчина похитнулася і я поспішив її підхопити поки вона не впала втративши свідомість. Бідоласі сьогодні дісталося. Хоча взагалі не розумію, як вона встояла, ніколи раніше мені не доводилося бачити такої реакції на заклинання виснаження.

- Сидіть тихо доки я не повернуся з лазарету - сказав адептам - самостійно вивчаєте щит веда, повернуся, перевірю. І без дурниць.

- Як же тебе занесло на цей факультет? - дорогою запитав у дівчини, яку притискав до грудей. - Хоча ти без свідомості та не можеш відповісти. Мені б дуже хотілося дізнатися, що ж такого сталося, що твою магію не можна побачити. Я вже було подумав, що хтось помилився при розподілі, але зараз я відчуваю її дуже чітко.

У цей момент вона розплющила очі та подивилася на мене великими, кольору весняного листя очима. Вир її очей затягував, змушуючи забути про все на світі.

- Потерпи ще трохи, все буде добре - прошепотів дівчині та поспішив.

Вона не відповіла, знову втратила свідомість. Біля самого лазарету зауважив, як назустріч біжить від полігону Дарзан. Коли підійшов ближче побачив, що хлопець схвильований та дуже блідий.

- Що трапилося? Що з нею? - першим запитав він.

- Нещасний випадок. А чому ти не на заняттях? - поставив питання яке мене цікавило. Не міг же він так швидко дізнатися про нещасний випадок чи міг?

- Відпросився. Так що з Алісою?

- Заклинання виснаження - відповів хлопцю, про себе відзначаючи, що дівчину звуть Аліса. Досить незвичайне ім'я.

- Але ж воно вищого порядку - розгублено вимовив Дарзан. - Як таке могло статися, ти ж не міг? Аліса ... вона ж навіть не знала ..., я не розповів їй про тебе і ..., вона випадково помилилася і ... - він провів рукою по волоссю та подивився на мене.

Стільки відчаю було в його погляді, що навіть не зміг обуритися тому факту, що він подумав, нібито я здатний завдати шкоди дівчині, навіть якщо був злий на неї.

- Це випадковість - спокійно пояснив, заходячи в лазарет - це зробив адепт ель Норіс, ми проходили щит тарса.

- Габ, ти дурень - розлютився Дарзан - це ж її перший день і вона нічого не знає.

- Тобто як не знає, а як тоді вона потрапила на другий курс? - здивовано підняв брови.

Він не встиг відповісти, як нам назустріч вийшов цілитель. Поки я пояснював, що трапилося, Дарзан мовчки стояв поруч. Уклавши дівчину на кушетку, чекав вердикту доки її оглядали.

- Нічого страшного просто шок - нарешті, сказав цілитель.