6

Дарзан

Я забіг до кімнати, де залишив сумку зі своїми речами. Ми всі залишили частину своїх речей в будинку у привітної господині, де провели ніч, перед тим як відправиться на практику. Чистий одяг, щоденники та ще якісь дрібниці, які, здавалося, немає сенсу тягнути до лісу. В ту ніч ми практично не спали розбурхані майбутніми пригодами. Жартували, сміялися і мріяли, як після повернення з практики будемо лякати молодші курси страшними історіями. Ніхто з нас навіть уявити собі не міг, що далеко не всі повернуться додому. Нас ніхто не готував до таких ситуацій, завжди говорили, що в екстреному випадку потрібно звернутися до професора, він знає, що робити. Професор відкривав нам портал і професор повинен був повернути нас назад. Але професор мертвий.

Думаючи про це, я уважно передивлявся речі у сумці. На самому дні знайшов те, що шукав і здихнув з полегшенням. Маленький чорний шкіряний мішечок лежав, на долоні. Там був дуже цінний і досить рідкісний артефакт - переносне дзеркало зв'язку. По ньому можна було зв'язатися з будь-яким іншим дзеркалом на дуже великій відстані та воно не вимагало підзарядки. Батько його подарував, коли я вступив до академії. Сказав, що про всяк випадок нехай буде зі мною. Я ж пообіцяв, що не буду використовувати дзеркало без крайньої потреби та буду тримати в секреті наявність у мене такого артефакту. Коли збирав речі, готуючись до практики, особливо не роздумуючи, кинув його в сумку. До лісу не взяв, щоб не згубити або не розбити та й не було впевненості, що там від нього буде користь, але зараз це мій шанс, зв'язатися з батьком і попросити про допомогу. Інакше ми надовго тут застрянемо. Своїм ходом добиратися до академії кілька місяців, не вистачить ні сил, ні грошей. А відкрити портал без професора немає ніяких шансів, він був налаштований на нього. Хоча, може, з академії когось відправлять. Адже ми повинні були повернутися ще кілька днів тому. Правда, враховуючи віддаленість, їх варто чекати не раніше, ніж через тиждень.

Постаравшись заспокоїтися, дістав дзеркало з мішечка та поклав на долоні. Зосередившись на батьку, прошепотів заклинання і доторкнувся до дзеркала. Воно замерехтіло, але хвилини йшли, а відгуку не було. Я починав втрачати надію. Невже занадто далеко. І коли я вже готовий був розірвати контакт, в дзеркалі побачив обличчя батька. Він виглядав виснаженим і втомленим, але це був він.

- Дарзан, невже це ти. Син я так хвилювався. Відчув твій біль, а потім все обірвалося. Я забороняв собі думати про найстрашніше, але як не намагався, не міг відчути зв'язок з тобою. Що трапилося?

- Батьку, я розповім про все потім. Зараз ти повинен знати, що я живий і зі мною все добре, але мені потрібна допомога. Ми в прикордонному селі. Вижили не всі, професор теж загинув, тому без допомоги ми не зможемо повернутися.

- Добре я зв'яжуся з академією, нехай за вами відправлять когось.

- Батьку, я дуже прошу щоб ти теж прийшов.

- Поясни навіщо. У тебе проблеми? Ти поранений?

- Зараз вже все добре, але ти маєш рацію я вже попрощався з життям. По дорозі додому ми зустріли гідру. Знаю, ти хочеш подробиць. Однак все, що я можу зараз сказати, мене врятувала дівчина, вона провела кровний ритуал. Тепер вона моя сестра і твоя дочка, тому ти повинен прийти за нами сам.

- Кровний ритуал, але як він міг допомогти я не розумію? - подив батька відчувалося навіть через дзеркало.

- Це був ритуал «інхорос»

- Демон? - обличчя батька посіріло і змарніло ще більше.

- Ні, вона людина і для всіх це був звичайний кровний ритуал.

- Ти щось плутаєш, сину, людина ніколи б не змогла провести такий ритуал.

- Ні, батьку, я нічого не плутаю, але думаю, всі подробиці ми зможемо обговорити тільки при зустрічі. Так, я можу на тебе розраховувати?

- Зараз же повідомлю в академію про те що сталося та буду у вас через годину з кимось із професорів.

- Добре я чекатиму - напруга почала відпускати.

- Хто вижив крім тебе?

- Лісандр, він зараз внизу. І хтось сильно поранений, я його ще не бачив, швидше за все, це Рікон.

- Зрозуміло, значить, потрібен ще й цілитель.

На цьому зв'язок перервався. Сховав дзеркало і спустився вниз, перекусити мені не завадить й Алісу заспокою.

На кухні Ліса та Лісандр сиділи за столом. Лісандр зачаровував господиню, а Ліса гріла руки чашкою з чаєм та клювала носом. Схоже, моя сестричка встигла, добре підкріпилася і тепер мріяла опинитися у ліжку. Запах їжі нагадав, що я голодний. Вирішивши з цим не зволікати, опустився на лавку поряд з Лісою. Вона сонно посміхнулася мені та сперлася на плече, мабуть, щоб не впасти. Намагаючись сильно не турбувати дівчину, поклав собі в тарілку їжу.

- Що скажеш? - Лісандр різко перемкнув увагу на мене.

- Що? - невдоволено буркнув, пережовуючи їжу.

- Ти знайшов те, що шукав? Чи як? - не вгамовувався він.

- Чи як. Дай поїсти нормально - невдоволено фиркнув та відкусив шматок пирога.

- Ще встигнеш перекусити. Чого поспішати, ми тут застрягли надовго - кисло відповів Лісандр - зате хоч відіспимося, коли ще таке буде.

- Навряд чи ти встигнеш виспатися. Через пару годин, може, і раніше тут будуть викладачі та ймовірно, хтось дізнавачі. Без них не обійдеться, все-таки загинули студенти та професор, нас чекає допит з пристрастю й не один.

- Зараз я навіть дізнавачам був би радий, аби якнайшвидше вибратися звідси та повернутися до нормального життя. На жаль, це нереально - змарніле обличчя Лісандра красномовніше будь-яких слів говорило про те, що він сильно втомився за ці дні і його веселість не що інше, як спосіб приховати розгубленість і страх.

- Я зв'язався з батьком - немає сенсу ходити навколо - у перевертнів свої способи. Він передасть інформацію в академію і за нами прийде допомога. Це все.