5

Дарзан

Подивився на сплячу дівчину, що стала за короткий проміжок часу дуже близькою і рідною. Згорнувшись клубочком з долоньками під щокою, вона нагадувала дитину. Хай там як тепер ми пов'язані. І якщо щось трапиться з одним з нас, інший теж постраждає. Спи, а я буду охороняти твій сон.

- Довго будеш милуватися? - пробурчав Лісандр - носишся з нею, ніби вона порцелянова лялька.

- А що тебе не влаштовує? - з цікавістю подивився на нього, даючи зрозуміти, що чекаю пояснень.

- Мене все не влаштовує - роздратовано відповів Лісандр і повів плечем в сторону сплячої Аліси. - Незрозуміло хто вона така і як сюди потрапила. Що у неї, взагалі, на думці. Ти повівся на її зовнішність та не помічаєш елементарних речей. Сам подумай, як напівроздягнене дівчисько без їжі та зброї змогло вижити у лісі на кордоні. Тут нежить за кожним кущем, самі дивом залишилися живі. І швидко вона вирішила поріднитися з тобою, як тільки побачила. Може, не було такої вже необхідності. Ти, перш ніж вдавати турботливого старшого брата, розберися хто вона насправді. - Втупивши в мене красномовний погляд, він чекав моєї реакції на його тираду.

- Це ти ставишся до неї дуже упереджено. Ритуал був необхідний, рана дуже серйозна. Я втратив багато крові, сам би не видряпався. Мені дуже пощастило, що Ліса опинилася поруч та не розгубилася. Думаю, без її втручання, мені не жити. А що стосується всього іншого, то по дорозі до струмка ми поговорили, і я дещо дізнався, звичайно цього замало, але все ж. Її ім'я Аліса.

- Аліса. І все? - голос друга сочився недовірою.

Я розповів йому історію, придуману нами з Алісою біля струмка. Намагаючись нічого не переплутати. До того ж дуже хотілося перевірити, чи повірять в її втрату пам'яті. І перший хто достойний цієї сумнівної честі, був Лісандр. Всупереч його скептичному настрою, він, здається, повірив. Все збігалося й причепитися було ні до чого. Але знаючи друга, я був упевнений, що почую від нього ще парочку каверзних запитань. І в цьому весь Лісандр. Він завжди сумнівався і не довіряв. Потрібен час, щоб переконати Лісандра в тому, що Ліса не є небезпечною.

***

Прокинувся на світанку. Ранні підйоми давно увійшли у звичку, та й не було бажання тут затримуватися. Потягнувся, розім'яв м'язи, кивнув Лісандру, який ніс вахту та пішов до струмка, умився і набрав води.

Ми давно вже повинні були повернутися, але все пішло не так. Батько напевно хвилюється. І хоча ростив він мене в суворості, я завжди знав, що він мене любить просто не вміє показувати свої почуття. З дитинства він мене оберігав, хоча і заперечує це. Коли мама померла я був дуже малий і батько завжди незримо стежив за кожним моїм кроком. Старші брати давно вже мають свої сім'ї та покинули рідну домівку. Батько казав, що хотів мати дочку, яку він зміг би балувати, але мама померла, а другий раз він так і не одружився. Мені здається, що не дивлячись на те, що пройшло більш як десять років він продовжує її любити. Тепер у нього буде донька, може, не зовсім така, як він припускав.

Закінчивши збиратися, подивився на сплячу дівчину. Вона була така безтурботна уві сні. Я подумки посміхнувся, намагаючись вгадати реакцію батька, коли їх познайомлю.

Лісандр пішов до струмка, а я тим часом розбудив Алісу і допоміг їй умитися, принесеною водою.

- Ти так смішно морщить ніс, як кошеня - не зміг втриматися, щоб не вколоти її.

- Вода холодна - фиркнула вона і я знову не зміг стримати посмішку.

Мені ж теж хотілося мати маленьку сестричку. Брати набагато старші й у них завжди були інші інтереси. Влаштовуючи своє життя, вони рідко знаходили час для молодшого брата. Я не тримаю на них образи, але мені завжди хотілося мати когось поруч. Когось про кого б я міг піклуватися й розділити радощі й печалі. Може бути, що таким дивним способом збулося моє бажання. І тепер у мене є Ліса, про яку я буду піклуватися, і захищати навіть ціною власного життя. Ближче, ніж вона все одно нікого вже не буде. Все-таки, те, що вона зробила, дає дуже сильну прив'язку і близькість. Але завдяки їй я заново народився. І моє нове життя неможливе без неї.

Збори зайняли небагато часу. Ми всі хотіли скоріше вибратися з цих лісів, мало кого тут можна ще зустріти. Поки Ліса пила гарячий трав'яний відвар ми з Лісандром зібрали наші речі та прив'язали до сідла. Переконавшись, що сліди нашого перебування тут приховані, ми вирушили в дорогу. Аліса сиділа попереду мене і дрімала, поклавши голову мені на груди. Як з'ясувалося, вона не вміє їздити верхи, але, щоб не викликати зайвих підозр у Лісандра, вона заявила, що погано себе почуває, в голові паморочиться, якщо поїде одна може випасти з сідла. Зручно вмостившись на мого коня, вона тихенько мені зізналася, що ніколи не сиділа в сідлі. Значить, цим теж потрібно буде зайнятися, але не зараз. А зараз я відчував себе набагато спокійніше, слухаючи розмірене дихання дівчини та притискаючи її до своїх грудей.

Поруч їхав Лісандр, невдоволено супився, дивився по сторонах, але нічого не говорив. Вільного коня ми прив'язали до його сідла. У мовчанні ми й проїхали майже весь шлях, зрідка перекидаючись короткими фразами.

До вечора я сам ледве тримався в сідлі. За день ми зупинялися всього двічі не більше ніж на пів години, щоб перекусити та розім'яти ноги. Не хотілося ще на ніч залишатися в лісі. Якимось дивним чином я відчував, що Ліса втомилася і довга поїздка доставляє їй дискомфорт, але вона не скаржилася. Ми всі дуже втомилися і ледве трималися в сідлах. Коли почало сутеніти ми були змушені їхати повільніше. І коли зовсім стемніло, ми виїхали до села.

Аліса

Ми їхали весь день, заганяючи коней, але хлопцям, як і мені хотілося покинути межі цього негостинного лісу якомога швидше. Пощастило, що Дар посадив мене на свого коня інакше навіть уявити собі страшно. Раніше бачила коней тільки по телевізору, в журналі або з вікна автомобіля. А так щоб наближатися такого зі мною не траплялося. Що вже й говорити про верхову їзду. Тепер точно доведеться навчитися. Я багато чула про переваги прогулянки верхи й навіть подумувала навчитися, але банально не могла викроїти на цей час. Дар пообіцяв, що допоможе розв'язувати мою проблему.