3

Бігла я довго, не розбираючи дороги, не дозволяючи собі озиратися і зупинятися. Не знаю, як далеко мені вдалося втекти, але сподіваюся, що достатньо далеко. Ліс ставав все більше прохідним. Уже не було колючих чагарників, через які мені доводилося продиратися половину шляху. Він був схожий на той ліс, в який я потрапила на самому початку. Під моїми зраненими ногами розтелився килим з м'якої трави, що безмірно радувало.

Зовсім втомившись я заледве перебирала ногами, але не збиралася спинятися. Легені горіли вогнем, межею мрій був ковток води. Сонце безжалісно палило, знаходячись в зеніті. Напевно, вже перевалило за полудень, коли я вийшла на більш відкриту місцевість і нарешті вирішила трохи перевести подих. Все тіло боліло та хотілося просто прилягти під першим-ліпшим кущем. Тільки якесь незрозуміле почуття тривоги, яке зародилося на задвірках свідомості, не дозволяло цього зробити. Перша думка була про тролів, але я швидко відкинула її. Тролі, йдучи, створювали багато шуму і я б обов'язково їх почула. Покрутивши головою у всі боки, побачила щось або когось. Здалеку здавалося, що це просто пагорб, але підійшовши ближче, зрозуміла, що щось живе.

Як не дивно, страху не було, тільки незрозуміла тривога та безвихідь. Затамувавши подих, повільно підходила все ближче. Коли, нарешті, змогла розгледіти, зрозуміла те, що я прийняла за пагорб було твариною. Великий чорний вовк лежав на траві та дивився на мене очима повними страждання. Він був поранений. Хоча, правильніше сказати, що він був просто пошматований. Бік повністю розідраний, видно всі нутрощі, їх більше нічого не утримувало всередині тіла. Мене просто шокувало побачене. Хто міг зробити таке.

Вовк дивився на мене з німим благанням. Тільки ось про що саме він просив допомогти йому чи припинити його страждання я точно не знала. Але, ні те ні інше зробити не могла. Допомогти було просто нереально, тут би й досвідчений хірург навряд чи впорався з такими ушкодженнями. Добити рука не підіймалася.

Серце стискалося від болю за вовка. Неквапливо опустилася на коліна поруч з твариною. Так само повільно, щоб не налякати вовка наблизила все ще зв'язані руки до його морди. Він дивився на мене, не зводячи очей, так ніби все розумів. Опустила долоню на його широку голову і мої пальці торкнулися шовковистою чорної шерсті.

- Що ж з тобою сталося? - прошепотіла - якби я тільки могла допомогти.

Вовк жалібно заскавчав, відповідаючи на моє запитання. Він знову подивився прямо в очі і на цей раз, мені здалося, в них майнула наполегливість.

- Навіть не проси я не можу цього зробити - намагаючись не потривожити вовка, присунулася до нього ближче - ти тільки подивися на мене, я навіть не в змозі собі допомогти не те, що тобі - для більшої переконливості помахала перед мордою тварини своїми зв'язаними руками.

Уважно подивившись на мої руки, вовк смикнув лапою, чи то намагався її пересунути, чи то щось було у нього між лапами.

- Я зараз, тільки подивлюся обережно - пересіла між лапами тварини, ближче до рани - ти не хвилюйся, я буду намагатися, не заподіяти болю. - Всі свої дії по можливості пояснювала, дикий звір все-таки, та ще й поранений. Тільки ось з невідомої причини залишити його я не могла.

Піднявши лапу вовку, побачила, на другій невеликі піхви з кинджалом.

- Значить, ти не просто дикий вовк - заломила брову та уважно подивилася на вовка, але він ніяк не відреагував на мої слова - хто ж прилаштував тобі цю штуку, сам ти навряд чи зміг би.

Я витягла кинджал і швидко, наскільки зуміла, розрізала свої пута. Руки жахливо затекли, і багряні рубці обвивали зап'ястя.

- Спасибі - розтираючи затерплі кінцівки, подякувала вовку - ти мій рятівник.

Коли я знову подивилася на вовка, побачила відсутній погляд, очі тварини помутніли, а з горла вирвався передсмертний хрип.

- Тільки не вмирай, чуєш - не звертаючи уваги на рану, я нахилилася до вовка, відзначаючи, що він ще дихає, хоча переривчасто і дуже слабко. - Не вмирай, будь ласка, - прошепотіла ледь чутно, стираючи сльозу зі щоки.

Далі все відбувалося як у тумані, але я ні на секунду не сумнівалася в правильності своїх дій. Підняла з землі кинджал і швидким рухом провела по долоні. Розріз вийшов досить глибоким. Кров цівкою стікала з рани та капала на вовка. Відкинувши кинджал у бік приклала розрізану долоню до пораненого боку вовка. Від мого дотику він сіпнувся, і по тілу пройшла судома. В долоні відчувалося сильне печіння і, здавалося, що з кров'ю витікає ще щось важливе, перетікаючи в тіло тварини. Перебуваючи в якомусь трансі, я відчувала, як ворушаться мої губи, вимовляючи слова, чула голос, що віддалено нагадує мій. Якби мене попросили повторити, не впевнена, що змогла. Я точно знала, що дуже хочу допомогти та не хочу, щоб вовк помер, хочу врятувати його і, ціна не важлива. Ще одна сльоза скотилася по щоці та впала на мою закривавлену руку, притиснуту до пораненого боку вовка. Спалах світла і як удар блискавки, знову сильний запах озону.

Сиджу приголомшена, абсолютно знесилена і тупо дивлюся на руку, на якій ще пару хвилин тому був глибокий поріз, а тепер тільки тонкий білий шрам. В голові зовсім порожньо, жодних думок.

- А ну відійди від нього негайно! – з-за дерев вийшов високий, світловолосий хлопець.

Його поява вивела мене зі своєрідного ступору, в який я впала. Виснаження останніх днів давало про себе знати. Цікаво, звідки він тут узявся? Хоча яка різниця. Хоч хтось схожий на людину. А то я вже починала думати, що людей тут мені не пощастить зустріти. Тільки щось він зовсім не радий зустрічі. Дивиться так сердито наче я у нього щось вкрала. Хоча ні, він не просто сердитий, швидше дуже злий та ще й агресивний. І меч в руках тримає, явно не бутафорський, але з такою легкістю, відразу ясно вміє користуватися цією іграшкою. Схоже, не щастить мені зовсім.