2

Прокинулась від того, що хтось мене облив водою. Погано розуміючи де знаходжусь, відкрила очі та побачила прямо перед собою потворну морду. Мій крик рознісся лісом. Дуже швидко мені закрила рот величезна рука. Мій мучитель, щось грубо рикнув мені, напевно, сказав, щоб заткнулася або щось в цьому дусі. Я ж все одно нічого не зрозуміла, але кричати перестала. Коли руку прибрали від мого обличчя, спробувала все пояснити.

- Я заблукала і не знаю, як повернутися додому. Не могли б ви мені допомогти? Або хоча б підказати в якому напрямку мені слід йти, щоб знайти людей? Ви мене розумієте? - попри спробу говорить впевнено, голос тремтів.

Він щось сказав, а потім повернув голову, додав ще фразу і розсміявся. Простеживши за його поглядом, побачила ще двох. Вони показували на мене пальцями й теж сміялися. Мабуть, жарт стосувалася мене. Але ми розмовляли різними мовами, що робити навіть не уявляю. Спробувавши встати, зрозуміла, що зв'язана по руках і ногам, навіть пальцем поворухнути не можу.

- Ось, захотілося п'яній дурепі кохання тепер маєш проблеми. А хто сказав, що це не любов? Зв’язали гарно, мотузки не пожаліли - говорила сама з собою, не звертаючи уваги на тролів, все одно вони мене не розуміють. - Менше пити треба було тоді і дурниць би не накоїла. Спала б зараз вдома у своєму ліжку, а так животію в лісі на краю світу зі зграєю агресивно налаштованих тролів. - І тут мене пробило на сміх. Точно істерика почалася. Три морди здивовано дивились на мене. А я все сміялася і ніяк не могла зупинитися, навіть сльози бризнули з очей. Краєм ока помітила, як тролі обступили мене, щось говорили та грізно махали руками, але мені було байдуже. Посміявшись, впала в якусь подобу ступору та, взагалі, перестала реагувати на зовнішні подразники. Не знаю, скільки це тривало, але в якийсь момент я заснула.

Прокидатися було дуже важко, голова розколювалася, немов після перепою. Все тіло затерпло від незручної пози та мотузок, якими були обмотані руки та ноги. До всього іншого я ще й замерзла, що не дивно в таких обставинах. Спати в лісі на голій землі в одній піжамі, застуда мені забезпечена. Тай в горлі вже дере.

Закінчивши досліджувати своє самопочуття, роззирнулася. Недалеко від мене, біля багаття сидів один з тролів і щось повільно мішав у киплячому казанку. Решти поблизу не було видно.

«Думай Ліса, повинен бути спосіб вибратися з цієї халепи. Скільки всього траплялося у твоєму житті, ти завжди все долала і зараз обов'язково знайдеш вихід. Здаватися не у твоїх правилах» - Натхненна промова з метою підбадьорити себе не дуже допомагала. От якби задіяти приховані резерви, які напевно у мене є.

Від планування найближчого майбутнього мене відволік шум, що доносився з кущів на протилежному боці галявини, незабаром там з'явилися двоє тролів. Вони тягли велику клітку в людський зріст. Побачивши їх, троль, який сидів біля багаття, пожвавився та про щось їх запитав або мені здалося, що запитав.

Потрібно щось робити. А що робити? Якщо я зовсім їх не розумію. Не знаю, про що вони говорять і що хочуть зі мною зробити. Якби знала мову, то могла спробувати домовитися. Займаючись бізнесом, ще й не з такими виродками доводилося домовлятися і у мене непогано виходило. Зараз не завадила б можливість скористатися моїми вміннями у веденні переговорів. Проте про які переговори можна думати з повним нерозумінням мови контрагента.

Важко зітхнувши, дивилася на троля, який тягне клітку до мене. Зосередься. Треба постаратися зрозуміти, що мені нагадує їхня мова, може тоді зможу їх розуміти хоча б в загальних рисах. Бабуся завжди говорила, що сила всередині мене.

- Я можу, зможу їх зрозуміти. Все у мене в голові. Я розумію - як мантру повторювала собі під ніс, змушуючи себе ж у це повірити.

А потім сталося щось незвичайне. Клацання у мене в голові, як перемикач та знову запах озону.

- Вагар, ти впевнений, що це хороша ідея? - сказав один з тролів.

- Звичайно, ми все вже обговорили, вождь буде задоволений - відповів другий, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Вау, я все зрозуміла. Я їх розумію. А вони мене?

- Пити. Дайте води - прохрипіла, оскільки горло вже відчутно саднило.

- Ви чули? Вона щось сказала - один з них повернув голову у мій бік.

- Агунг, ми вчора з'ясували, що вона не вміє спілкуватися - відповів той, кого звали Вагар.

- Пити. Будь ласка, - повторила голосніше, додавши змучений погляд. Це я не вмію спілкуватися. Я вам ще покажу, хто тут на що здатний.

- Ось. Чув - знову Агунг.

- Ну, так дай їй води - схоже, цей Вагар в них головний і дуже недружній.

Потрібно навчитися їх якось розрізняти. Хоча це буде зовсім не просто вони як брати-близнюки.

Агунг підійшов до мене з чимось, що віддалено нагадувало бурдюк. Вийнявши пробку, приклав бурдюк до моїх губ. Вода виявилася напрочуд смачною особливо для жителя мегаполісу, звичного до води з-під крана, ця була схожа на джерельну. Ковтати було дуже боляче, горло горіло. Втамувавши трохи спрагу знову задумалася, прораховуючи план втечі.

Зовсім скоро мої найгірші побоювання підтвердилися, клітка призначалася для мене. Більшість мотузок з мене зняли і тепер кров знову могла циркулювати по тілу. Залишили зв'язаними тільки руки. Пов'язавши на моїй нозі один кінець мотузки, другий кінець закріпили на одному із прутів клітки, для надійності, напевно. Зі зв'язаними руками, замкнена в клітці, ще й за ногу прив'язали садисти. Що за світ, якщо тут так поводяться з людьми. З кожним днем перебування тут моя надія повернутися додому все більше танула.