Розділ 5.

Почався перший день мого навчання в Королівській Академії Магії. Якби хтось сказав мені тиждень тому, що я прокинуся в кімнаті з видом на старовинні башти і магічний сад, я б не повірила. Але зараз це було дійсністю. Мені пощастило — я познайомилась з чудовою дівчиною на ім’я Ліанна Гайріс. Вона була моїм промінчиком підтримки в цій новій і незвіданій реальності.

Ми швидко вмились, одягли свою нову форму — просту сіру сорочку, штани та мʼякі черевички, зверху натягнули темно-червоні мантії з емблемою вогню, що означали нашу приналежність до факультету Вогню. Форма трохи висіла на моїй підлітковій фігурі, що ніяк не добавляло мені краси. Ліанна хоч і була трохи пухкенька, та у неї були по справжньому жіночі округлості.

Ми спустилися в їдальню, яка розташовувалась у західному крилі Академії.

Поснідали ми швидко — вівсяна каша на теплому молоці, шматок підсмаженого хліба з медом та чашка трав’яного настою, що пах м’ятою, чебрецем і якимись солодкими квітами. Їжа була проста, але смачна. Ліанна дуже швидко поснідала, я де б встигала за своєю подруго.

— Ходімо, не запізнімося, — сказала вона, хапаючи мене за руку. — Нам ще пощастить посидіти спереду!

— Я краще десь в куточку, — прошепотіла я. — Можна, щоб ніхто не звертав увагу?

— Не можна, — весело відповіла Ліанна. — Ми прийшли сюди вчитися, а не ховатись.

Увійшовши в простору аудиторію, я була вражена. Величезне приміщення з високими дерев’яними стелями, круглими вікнами, крізь які пробивалося тепле вранішнє світло. Підлога викладена з гладкого каменю, а вздовж стін — книжкові полиці, деякі томи світилися легким золотим сяйвом. У центрі стояв викладацький стіл із вигравіруваним знаком стихії вогню.

Ми сіли на другий ряд, прямо по центру. Я відчувала себе некомфортно, але дістала зошит і перо зі своєї новенької сумки. Добре, що вчора нам видали стандартний набір: три зошити з пергаменту, мідний чорнильник, запасне перо, маленький ніж для заточування, кілька закладок із символами стихій і навіть магічну свічку для нічного читання. Від одного лише вигляду всього цього в мене палало серце. Адже в мене не було навіть мідяка, щоби купити все це самостійно.

Аудиторія поступово заповнювалася. Хтось сидів спокійно, хтось перешіптувався. У повітрі витав запах старих книг і палаючого каміну в кутку.

Нарешті двері відчинилися. Увійшов магістр Тарен Ейріс — високий, статний чоловік із темним волоссям, зібраним у хвіст, і сірими очима з зеленкуватим відтінком. Його чорна мантія з червоним оздобленням та срібним знаком вогню на грудях відразу давала зрозуміти: перед нами не просто викладач, а майстер своєї справи.

Я на мить посміхнулася йому, щиро, із вдячністю, бо він був першим, хто витяг мене з мого старого життя. Але він не відповів — його погляд був відстороненим, холодним, ніби він вже давно навчився не показувати емоцій.

Він зупинився біля кафедри, провів очима по всьому залу і почав:

— Ми всі тут. Хтось сильніший, хтось слабший. Але всі — з вогнем у серці. Вогонь — не іграшка. Це сила, яка знищує, і сила, яка творить. Ви маєте навчитись керувати нею, бо якщо не ви, то вона буде керувати вами.

Його голос був рівним, трохи глухим, але кожне слово — як клеймо.

— Цей семестр ви вивчатимете контроль стихій — базову дисципліну для всіх факультетів. Також — зілляваріння, артефактику, бойову магію, цілительство, енерговимірювання, історію магії, основи некромантії… Усі предмети — обов’язкові. Прогули не допускаються. Не забудьте відвідати нашу бібліотеку. 

Деякі студенти аж поприсідали на лавках.

— Навчання триватиме три курси. Перший семестр — загальні дисципліни і практика. Далі — заглиблене вивчення стихії вашого факультету. Стипендію в 10 срібних монет отримуватимуть 10 кращих учнів. Списки будуть щомісяця вивішуватись у головному холі. Підробітки — заборонені. Увесь ваш час належить Академії.

У цей момент хлопець із третього ряду — високий, у дорогій темно-синій мантії, з блискучим медальйоном — хмикнув і підняв руку:

— А якщо мої батьки готові платити за мене, навіщо мені ця стипендія?

Уся аудиторія завмерла. Магістр повільно підійшов до нього, не відводячи очей.

— Як тебе звати?

— Ерен Дарель, син лорда Дарана, — з гордістю відповів хлопець.

— Чудово, пане Дарель. Тепер послухай: у стінах цієї Академії твій титул нічого не значить. Тут важить лише одне — сила. Якщо ти не пройдеш випробування — навіть срібло твого батька не врятує тебе. В Академії всі рівні. Навіть сирота може перевершити нащадка лорда. Зрозуміло?

— Так, магістре… — пробурмотів той, опустивши погляд.

— Добре. Продовжую.

В аудиторії запанувала повна тиша.

— У кінці тижня вас розділять на групи по п’ять осіб. У кожної п’ятірки буде куратор — старший маг, який вестиме вас протягом усіх трьох років. У кожного з вас буде шанс стати особистим учнем магістра. Це велика честь. Але обирає магістр. І він обирає сам.

Він зробив коротку паузу, вдивляючись у кожного з нас. Потім додав:

— Якщо є запитання — зараз час їх поставити.

Але ніхто більше не наважився порушити тишу.

Магістр Ейріс продовжив лекцію:

— Ви всі родом із різних куточків Ріголану — материка людей, — почав він, прокладаючи магічну лінію в повітрі. — Наш материк великий, потужний, родючий і древній. Але колись ми не були одні. І досі — не одні.

Він провів рукою, і в повітрі з’явилася мапа світу — стилізована, мерехтлива. Окрім Ріголану, на ній світилися інші великі масиви землі.

— На інших материках живуть інші раси. Світлі ельфи у вічних лісах Ессарії. Дроу — похмурі, але мудрі, що живуть під землею і на північних скелях Мурґана. Гноми — вправні ковалі гір Ферруна. Орки — вольові і дикі воїни з нагір’я Сакрад. Тролі, фенікси, навіть дракони й демони — так, існують і вони. Багатьох із них ви не побачите в містах Ріголану. Більшість — ніколи.

На обличчях багатьох учнів — здивування, навіть тривога. Магістр помітив це.