Глава 10: Мертва земля

Коли воїнство вийшло з лісу , навколо них розгорнувся безкрайній простір, який здавався мертвим і забутим світом. Вітер носив пил, обдуваючи їх обличчя, і лише поодинокі скелясті виступи порушували монотонність ландшафту. В цій місцевості навіть дерева не росли, а про тварин можна було навіть не говорити.

Знесилені та голодні після тривалої подорожі, воїни падали один за одним. Товариші, які ще могли йти, допомогали їм підвестися і тягли за собою. Дехто, голодний та знесилений, падав на мертву землю, помираючи на місці.

Дивлячись на загиблих товаришів, в душі Етана все переверталося, це була жахлива смерть. Він розумів, що якщо не вдасться знайти їжу вони скоро приєднаються до них.

Першим, тримаючи в руках бластер йшов Майк; позаду слідом рухалися Скарлет і Етан, а за ними змучений йшов Джеймс. Ступивши ще кілька кроків, Майк зупинився та підняв праву руку і зжав в кулак, подавши сигнал, що потрібно зупинитися. Вдалині група побачила сильну піщану бурю яка швидко наближалася до них.

— Потрібно знайти укриття та перепочити — з останніх сил вигукнув Етан.

— Згоден, розділимося та шукаємо укриття! — відповів Майк.

Через двадцять хвилин пошуку, розвідники знайшли покинуту шахту, в якій можна було заховатися від бурі та перепочити. Після знахідки розвідники випустили в небо сигнальні вогні для іншої групи. 

Діставшися укриття, знесилені повстанці попадали на сиру підлогу, щоб перепочити. Згнивші балки ледве тримали покрівлю, а залізничні колії з вагонетками заржавіли після довгих років простою. Етан і Скарлет разом з деякими підпільниками збирали дерев'яні доски та залишки згнивших балок. Після кількох невдалих спроб, Етану вдалося розвести вогонь, полум'я якого освітлювало вхід шахти. 

— Двоє часових на вхід, атрулі не перестали нас шукати, також ще четверо стережуть глибину підземелля, ми не знаємо хто чи, що тут живе! Через три години вас замінять — жорстким голосом віддавав накази Майк!

Сівши поближче до Етана і Скарлет Майк дістав з рюкзака карту і почав в неї придивлятися. 

— Нам потрібно пройти ці пустощі, а потім піднятися на гору — там ми зустрінемо військових! — зазначив Майк

— Твої татуювання схожі на армійські! Ти з того бункера? — пильно роздивляючись Майка, запитав Етан.

— Добре розкусив! Так я солдат! я не знав чи слід вам довіряти... — відповів Майк.

Різкий рев почувся з глибини шахти, який перервав розмову чоловіків і розбудив інших бійців. 

— Що це було? Хто це? — наляканим голосом прошепотіла Скарлет.

— Незнаю але будьте на поготові! — відповів Етан.

— Бійці, зайняти позицію! Включіть ліхтарі в бік звуку! — вигукнув Майк.

Ліхтарі освітили примарні силуети, що ковзали вперед, мов тіні. Тільки коли істоти кинулися вперед, стало видно їхні жовті очі та гострі ікла. Це були вовки, але їхній вигляд був викривлений. Їхня шерсть була густою, обліплена кров'ю, а у жилах відчувався якийсь нелюдський голода, згарчавчи та зціпивши зуби вони кинулися в бік сил спротиву. Етан прицілившись з бластера мітко випустив заряд який мов стріла пронзила голову чорного звіра, за яким стояла стая. Моментально бійці відкрили вогонь по диким створіннм. Ехо пострілів лунали по всій шахті, кров вовків розливалася мов річка на підлозі та стінах, під нищівним вогнем. 

Постріли розривали темряву, мов блискавки, але звірі проривалися крізь кулі. Один вовк стрибнув на бійця, зваливши його на землю, і за мить все, що залишилося, — це крик і червона калюжа під тілом. Інші підхоплювалися, не зупиняючи свій шалений натиск. 

Майк разом з усіма міцно тримав оборону, прицільно ведучи вогонь по противниках із бластера. Постріл за пострілом заряди невпинно закінчувалися, і коли бластер випустив останні кілька зарядів, він остаточно розрядився.

Не вагаючись, Майк викинув його вбік і дістав ніж, пильно дивлячись на звіра, чекаючи на його атаку. Хижак, видавши пронизливий рик, стрибнув у його бік. Але Майк спритно ухилився від гострих зубів і точним ударом всадив лезо йому в шию.

Бризки крові потрапили на його обличчя, забарвивши його в червоний колір. Важко дихаючи, Майк витер ніж об тіло мертвого ворога. Зжавши ніж у руці, він був готовий зустріти наступного супротивника.

Джеймс із зав'язаними руками сидів біля холодної стіни і міг лише спостерігати за картиною битви. Раптом один із хижаків помітив його і почав бігти в його бік. Закривши обличчя руками, Джеймс заплющив очі і чекав на свою загибель.

"Не може бути, що все так закінчиться... в цій печері?" — подумки промовляв він.

І лише куля Скарлет, мов стріла, змогла його врятувати. Бездиханне тіло вовка впало на нього, залишивши на одежі плями крові. Джеймс поглянув у очі Скарлет, мовчки дякуючи їй за спасіння

Після кровопролитного бою мандрівникам вдалося відбити атаку хижих звірів, знищивши при цьому кілька десятків але втративши одного товариша. Мисливці які були в загоні, легко розділювали тіла хижаків, та готували на кострі з неї їжу для маленької армії. 

Кілька озброєних розвідників вирішили піти вниз шахти в пошуках чогось корисного. Обходячи кожен куточок розвідники побачили скелети людей, скоріше за все це були шахтарі які тут ховалися. Після години пошуку вони повернулися в лагерь, і принесли з собою: гриби, інструменти, та кілька ще заряджених акумуляторів, які змогли освітить значну частину укриття.

Дочекавшись закінчення бурі і поховавши свого загиблого товариша, загін зібрав речі з залишками їжі, яка зашилася, вийшли з покинутої шахти та вирушили в дорогу. Небо все ще було затягнуте важкими хмарами, і вогка земля під ногами видавала звук кожного кроку. Рішучість не покидала їх — вони знали, що попереду більше небезпек, але й були єдині в прагненні дійти до мети. У їхніх серцях жила надія, хоч і далека, але неминуча: воля