Глава 9: Ціна свободи

Ліс, через який йшла група, огорнув стежку густою темрявою, ніби намагаючись сховатися від сторонніх очей. Вітер шелестів кронами дерев, а подекуди здавалося, що серед тиші чути відлуння чиїхось кроків. Етан і Скарлет рухалася вперед, а по середині в кайданах під охороною йшов Джеймс, обережно ступаючи, кожен їх крок здавався зваженим і продуманим. Їхні обличчя були напружені, а погляди – насторожені. Тут, серед заростей, вони були майже невидимі, але водночас вразливі. Шлях прокладений через ліс міг привести їх до безпеки або стати пасткою. Кожен знав: назад дороги немає.

— Дорога ще довга потрібно зробити привал — сказав боєць.

Усі миттєво розкрили рюкзаки та почали витягувати їжу. Одні встановлювали намети, інші збирали сухі гілки та палиці для розведення вогню. Невдовзі біля полум'я почала збиратися компанія. Вогонь горів, освітлюючи змучені дорогою обличчя; були й ті, хто ходили по хащах та збирали ягоди з грибами, рухаючись обережно між кущами та деревами. Охорона, яка вела Джеймса, прив'язала його до найближчого дерева.

Аж раптом в небі з'явилася трійка безпілотників, націлившись на цілі, вони випустили червоні заряди, котрі влучили в трьох борців, що сиділи біля наметів. Бійці миттєво схопили зброю, рухи були швидкими й автоматичними. Заховавшись за товстими стовбурами, вони відкрили прицільний вогонь, намагаючись збити дронів, що зависли в небі, мов хижаки над здобиччю.

Один із стрільців озброєний бластером, затамувавши подих націлив бластер на ціль. Після кількох невдалих пострілів, вирахувавши траєкторії польоту літального апарату, він знову натиснув на курок, заряд розсік повітря та влучив в дрон, після чого підірвався на кілька частин з осколками та впав на землю залишивши маленьку воронку. Інший літальний апарат випустивши залп зарядів знищив ще двох бійців, що вели по ньому вогонь, намагаючись переслідувати інших поміж дерев, попрапив під шквальний обстріл сил спротиву та також був знищений в повітрі. 

Етан із Скарлет зайнявши позицію біля дерева побачили останнього безпілотника, що атакував укриття товаришів. Переглянувшись із Скарлет, вони одночасно випустили чергу пострілів які влучили в крило "ліквідатора", після чого підбитий впав на гілки дерев та здетонував. 

Скориставшись метушнею, Джеймс перервав мотузки та ринувся в протилежний бік від своїх наглядачів. Побачивши це, вартові почали мчатися за втікачем. Тікаючи від ворогів, Джеймс, мов здобич, ховався за деревами та кущами, але група розвідників, яка патрулювала місцевість, незабаром знайшла його. Один із розвідників наблизився до нього і швидким та сильним ударом вдарив його прикладом по голові, після чого Джеймс знепритомнів. 

Коли бій затих, Сонце повільно сповзало за обрій, залишаючи небо розмитим і червоним, як їхні серця після бою. Всі вийшли з укриттів, тихо, з відчуттям, що цей день не залишить їх без наслідків. Втомлені та знесилені подорожжю і боєм, група лягла спати.

З настанням ранку, мандрівники почали збиратися: складали намети, тушили вогонь. Поснідавши та зібравшись з новими силами продовжили свій шлях. 

Ідучи стежкою, мандрівники вийшли з лісного масиву та побачили залізну дорогу яка скоріше за все йшла до мегаполісу. Почувши рух потягу, група зайняла укриття. Етан з іншими дивлячись у бінокль побачив удалині потяг, що прямував до них. На потязі виднівся символ атрулів (трикутник з планетами) а нижче був напис "в'язні". Побачивши цю картину, загін почав обговорювати, що робити далі? Продовжити свій шлях, чи влаштувати засідку і звільнити в'язнів.

— Ми повинні їх врятувати, це наші люди! Можливо ваші сусіди! — знервованим голосом промовила Скарлет, її обличчя було розгублено та сповнене жалю.

Почалося голосування, Скарлет та її прихильники виступали за звільнення полонених, інші були проти зайвої битви та втрат, голос Етана був вирішальним тому всі дивилися на нього, особливо Скарлет і навіть Джеймс ухмиляючись дивився йому в очі. Етан не хотів себе обманювати роздумами про важливість вибору, в душі він вже зробив вибір тому звернувся до своїх побратимів:

— А якби ви були на місці полонених? Ми повинні їх врятувати, тут не може бути вибору! Я за спасіння!— сильним та жорстким голосом відповів Етан.

Сили спротиву почали підготовку до засідки: Скарлет разом із саперами діставали заряди С4 та мінували залізні колії, Етан із стрільцями займали вигідні позиції за деревами. Закінчивши підготування сапери ринулися в укриття до інших. Коли потяг майже приблизився, Етан дав сигнал на атаку. Земля здригнулася від потужного вибуху, коли С4 зірвало рейки. Потяг підскочив, мов поранений звір, і з гуркотом перекинувся на бік. Етан, стоячи за укриттям, бачив, як із вагонів виривалися іскри й дим.
— Тепер! Усі до справи! — крикнув він, піднімаючись із позиції.

Миттєво, немов спалахнувши вогнем, група ринулася вперед, обстрілюючи ворога без зупинки. Грім пострілів лунав з обох боків, а кожен крок наближав їх до потяга. Атрулі, намагаючись вибратися з перекинутого потяга, потрапляли під шквальні постріли і падали, один за одним, ніби поламані ляльки. А тим кому вдалося вибратися почали прицільно стріляти в бік противника, після кількох випущених зарядів, їм вдалося поцілити в двох бійців, але дуже скоро черга пострілів дісталася і їх.

У вагонах кричали люди, полонені намагалися вибратися через вузькі ґрати. Скарлет розбила замок на дверях і допомагала їм вибиратися.

— Відкривайте вагони, допоможіть всім вибратися! — вигукнула Скарлет.

Етан разом з іншими також виламували пошкоджені металеві двері та решітки, після чого допомагали в'язням вибратися із знищених вагонів. Обходячи місце крушіння, учасники опору добивали точними пострілами поранених загарбників які не загинули від вибуху.

Сотні полонених нарешті побачили світло, їхні худі, виснажені тіла відразу привернули увагу. На шкірі виднілися сліди катувань, але найбільше говорили їхні очі — вони світилися радощами, наче новий світанок. Вони не могли повірити, що після всього пекла, через яке вони пройшли, цей момент свободи став реальністю.