Глава 8: "Закон і справедливість"

Виснажені й змучені, бійці опору відступали тим самим тунелем. Загін, який нараховував десять осіб, зменшився до половини. Полонені, яких вдалося звільнити, ледве трималися на ногах. У центрі колони їх охороняли захисники, а позаду йшли Скарлет і її напарник, мовчки обговорюючи події десятихвилинної давності...

— Етан, зрозумій, ми не могли врятувати всіх. Але ти бачив їхні обличчя — це була перемога— сумним голосом сказала Скарлет.

— Перемога? Це виглядає як поразка. Якби я був обережнішим, ми могли уникнути таких втрат — відповів Етан. Він мовчки йшов позаду. Його руки нервово стискали ремінь гвинтівки, а в очах застигла порожнеча. Бачивши перед собою лише обличчя тих, кого не встиг врятувати.

Піднявшись через люк, що вів на поверхню аванпосту, команда опинилася перед руїнами, що колись були оплотом їхньої сили. Стіни були пронизані кульовими отворами, металеві двері були розтрощені бластерними зарядами, і по всьому двору валялися уламки техніки. Повсюди лежали мертві тіла, їхні обличчя закам'яніли в останньому виразі болю, і на землі стелився запах крові.
Тиша, що огортала все це, була розірвана тривожним голосом Скарлет:
— Що тут сталося... Що нам тепер робити?
Її слова, хоч і тихі, відбивалися в головах кожного з бійців, немов відлуння останньої надії. Вона стискала рацію в руках, пальці тремтіли від холодного страху. Її погляд метнувся навколо, але замість відповіді вона побачила лише руїни та смерть

Члени загону обережно почали перевіряти кожне тіло в надії знайти когось живих, і один із потерпілих почав подавати ознаки життя, це був той самий командир. 

Командир, втрачаючи останні сили, скинув на них погляд, що здавався сповненим жалю та відчаю. Його губи почали ворушитися, але перед тим, як він вимовив свої останні слова, його тіло здригнулося від чергової хвилі болю.
— Це пастка... — тихо прошепотів він, хриплячи кров’ю.
І одразу, в тиші, що наступила після його смерті, залунали важкі кроки. Ті кроки, які могли бути чимось звичним, стали для Етана сигналом до невідворотного.
Його серце прискорилося. Він почув знайомий звук роботизованих атрулів.
Виснажені борці, наче отямившись, почали діставати своє озброєння , її металевий звук відбивався від стін. Серед лісистих масивів з’явилися, і з них виразно окреслилися фігури солдатів СЦБ."

— Складіть зброю, ваші люди відмовилися і загинули! Не повторюйте їх помилок! Ви йдете проти ладу, який тримає все в порядку. Ваш спротив — це хаос і смерть, і ви це знаєте — холодним голосом промовляв Джеймс по рації.

Етан повернувся головою до залишків їхнього повстанського руху, на їх обличчі був відчай і нерішучість, але здатися вони були не готові! Повстанці хоч і знесилені після недавнього рейду почали займати кругову оборону — бувалі штурмовики займали тактичні позиції біля дверей та вікон, інший підпільник діставав ящики з набоями та стрілецькою зброєю роздавав іншим бійцям та новим побратимам, ще двоє почали складати залізні щитки, уламки та вибиті двері, збудувавши барикади та укриття. 

Колишні полонені слідкували їхньому прикладу: брали зброю яка залишилася, одягали військовий повстанський камуфляж з символікою спротиву. Ніхто не збирався повертатися у схоже місце де вони були матеріалом тепер вони стали частиною Спротиву. Розподіливши сили по флангах і в центрі, а також зайнявши вигідні позиції Сили оборони були готові до бою! 

— Ввімкнувши рацію та стискаючи її міцно пальцями, ненавистним голосом, Етан сказав лише кілька слів: "То прийди і вбий нас"— в голосі Етана була чути рішучість, він вже не був тим хто боявся режиму.

Джеймс показавши рукою дав сигнал до атаки, кивнувши службовці піднялися піднялися на повний зріст разом з інопланетними солдатами. Завдавши удару вогнем, та фалангою почали наступ на те, що залишилося від складу, посередині озброєні бластерами та захисним бар'єром  рухалися космічні загарбники, а по флангах озброєні стрілецькою зброєю та в чорній формі наступали службовці.

Учасники опору зайнявши точки оборони, були готові до кожного руху ворога. В кожного з них на обличчі було видно напруження, але й рішучість — це був їхній останній шанс. Кулі та заряди пролітали поряд з союзниками, немов вітер, але їхній обстріл не наніс втрат та значної шкоди. Бійці спротиву дали відповідь випустивши шквал пострілів по ворогу, і коли перші кулі потрапили в ціль, земля відгукнулася звуком розривів. Два СЦБшника загинули, а один з них отримав поранення, боротьба тільки почалася.

Продовжуючи свій наступ ворожі сили, значно скоротили дистанцію, енергетичні щити атрулів відбивали кулі випущені повстанцями. Прицільно випустивши залп зарядів з бластерів, інопланетяни знищили на місці ще двох партизан які знаходилися за захисними спорудами, це були ті полонені які буквально щойно взяли до рук зброю.

— Сконцентруємо вогонь по одному з атрулів в самому центрі, їхні бар'єри не впораються з навантаженням! Всі стріляємо в голову! — гучним голосом сказав один із бійців.

Почувши ці слова група, прицілившись та відкривши прицільний обстріл по цілі. Силовий захист почав слабшати з кожним пострілом і не впоравшись з натиском, декілька десятків куль буквально розірвали голову інопланетного окупанта, тіло якого впало на дорозі залишивши чорний слід своєї крові.

Побачивши цю слабкість кулеметник та штурмовик з автоматом запустили чергу пострілів в іншого атруля, через декілька хвилину кулі пробили його тіло мов стріли. 

Незважаючи на втрати які несли сили агресора, вони продовжували наступ. До будівлі залишалося лише кілька десятків метрів. Відстрілюючись, Етан разом з іншими намагався втримати фортецю, краєм ока він побачив в ящику важкий арсенал. Взявши в руки заряди та гранатомет і віддавши інший напарниці, вони почали їх заряджати та готувати до пуску. Закінчивши, Скарлет та Етан підійшли до вікон та одночасно випустили снаряди по атрулям в центрі. Шалений вогонь та купа осколків розірвали броню та тіла окупантів. Результатом такої атаки стало знищення трьох атрулів. Вороже угруповання продовжували чинити тиск, але їхній центр вже зазнав серйозних втрат.