Глава 6: Тінь свободи

Після успішної вилазки минулої ночі на заводі, СЦБ почали розшукувати Етана по всьому місті, зі слів повстанців Етан зрозумів, що по всьому місті його розшукують і тепер настав час покинути місто і приєднатися до повстанської армії в пустоші.

— В пустоші за містом знаходиться бункер повстанців, говорять, що там дислокується справжня армія яка продовжує вести боротьбу з загарбниками — чітким та гучним голосом сказав командир аванпосту.

— Тобі треба вирушати і приєднатися до них , це буде не просто, в місті дуже багато патрулів СЦБ і навіть якщо їх оминути, дрони виявлять тебе по тепловій сигнатурі, потрібен чіткий план для втечі — впевнено розповіла Скарлет, на її обличчі була видна тривога та переживання за свого соратника.

— Згоден. Який план? Впевнено та рішуче рромовив Етан. Подумки уявляв собі план.

В цей час на аванпост прийшли розвідники, які дізналися, що на окраїні міста знаходиться лабораторія де ставлять експерименти на людях. Після того, як розвідники передали інформацію про лабораторію, що розташована на околиці міста, атмосфера в аванпості різко змінилася. Командир і повстанці зібралися в кімнаті, де на столі була розкладена карта міста, а на стінах висіли оперативні плани.

— Ми маємо шанс врятувати полонених, — сказав командир, переглядаючи карту. — Лабораторія на околиці міста добре захищена, але вона не є неприступною. Це наш шанс і допомогти людям, і завдати удару ворогу. Тобі, Етане, це потрібно, щоб підняти мораль у наших рядах.

Скарлет звернулася до Етана, її погляд був серйозним, але в ньому все ще була надія.

— Звільнити полонених — це не просто; нам потрібно буде діяти швидко і точно.

 — Ми маємо пробратися через каналізаційні тунелі, вони ведуть прямо до лабораторії, але буде небезпечно. Патрулі СЦБ охороняють всі вхідні точки, і нам потрібно мінімізувати наші теплові підписи, щоб дрони не виявили нас.

Етан кивнув, уважно слухаючи кожне слово Скарлет.

— Теплові сенсори — це проблема, але я знаю, як з ними боротися. Можливо, вдасться знайти якийсь старий одяг з термопокриттям, що допоможе сховатися від дронів, — відповів він, уже уявляючи собі, як буде діяти.

— У нас є одне важливе завдання, — продовжив командир, — не тільки визволити людей, а й знищити все, що стосується експериментів. Лабораторія може мати інформацію про нові методи контролю. Після цього ми повинні знищити їхні дані та обладнання, щоб вони не могли відновити роботу.

— Зрозуміло, — відповів Етан, — ми візьмемо все, що можна, і знищимо. Після цього треба буде швидко евакуювати полонених і повернутися до міста. А як ми будемо діяти в разі зустрічі з СЦБ?

— Якщо буде необхідність, ми проведемо засідку на патрулі, — сказала Скарлет. — А для цього нам потрібно буде розподілити обов'язки. Я піду з тобою до лабораторії. Ми не маємо права на помилку.

Етан задумався на мить, а потім відповів:

— Ми зробимо це чітко і без зайвих шумів. Це шанс не лише для нас, а й для всіх, хто досі чекає на визволення.

Через декілька годин, група підпільників одягнені в термопокритя та озброєні трофейною зброєю і тим, що змогли дістати. Їхня кількість налічувала близько десяти чоловік. Вирушили в темний і сирий тунель, вкритий мохом та пліснявою. Атмосфера в загоні була наскільки спокійною, що було чути різкий та сильний вітер який йшов цієї каналізацією, навіть миші не наважувалися сюди ходити. 

— Це вона, прямо над нами», – прошепотів Етан. Усі зупинилися, відчуваючи глухий гул, що виходив знизу. Тут було сиро і холодно, повітря наповнював специфічний запах хімічних речовин. Зверху, крізь труби, чути було глухі крики та звуки машин. «Зараз усе має бути чітко», – тихо додав він, піднявши палець до вуст, і кожен зі своєї позиції приготувався до атаки.

Кивнувши, повстанці почали готуватися до бою. З легким клацанням знімали з запобіжника вогнепальну зброю, готували холодну зброю, шурхотіли по інструментах. Тиша враз здавалася настільки гнітючою, що навіть найбільш досвідчені відчували пульсацію нервів. Декілька повстанців обережно відчинили люк і, перевіривши, що патрулів атрулів не видно, один за одним почали підніматися на поверхню. Дорога до лабораторії була відкритою, але при погляді на ворота, що охороняли ворожі часові, серце Етана підсилило ритм. Зробивши кілька коротких жестів, він дав сигнал, що означав: «Час діяти». Наступні кілька секунд були вирішальними.

Бійці тихо пересувалися, мов тіні, тримаючи ножі так, що леза виблискували віддаленим світлом ліхтарів. Кожен рух був обдуманий, кожен подих приглушений. Вони наближалися, зосереджені, готові до удару. Нарешті, опинившись за кілька кроків від охоронців, вони миттєво кинулися вперед. Ножі блиснули у повітрі, вонзившись у вузький проміжок між бронею і шиєю — єдине слабке місце. Часові навіть не встигли зреагувати, як повалилися на землю, і залишивши на ній чорний слід своєї крові, а повстанці знову розчинилися у темряві, готові до наступного кроку. 

Відкривши двері за допомогою ключів, знайдених у карманах загиблих охоронців, повстанці ринули в лабораторію. Але перед ними вже розгорілися червоні точки прицілів. Атрулі, що приховувалися в темряві, першими відкрили вогонь. Бластери вибухнули, і кілька повстанців впали, їхні тіла спалахнули від кулевих пробоїн. Залишивши всьому незначний шанс на паніку, решта швидко зайняла укриття, що залишалося — і відповіли стріляниною, не даючи атрулям жодної можливості для контратаки.