59

Від останніх подій минув майже тиждень. Усіх водили на допити. Портами прибула сила-силенна народу. І ось нарешті настала тиша. Комісія поїхала, а Ментос удруге в житті пішов у запій. Офіційна версія слідства була така: імператор Дуркус через портал напав на імперію. Він хотів залучити вищі сутності на свій бік. Але виникла суперечка, унаслідок якої він і його спільники були знищені.

Міра прокинулась серед ночі від невідомих голосів. Довго не могла зрозуміти, що відбувається, адже в кімнаті нікого не було. Вона почала побоюватися за свій психічний стан. Як раптом її осяяв здогад: це були молитви деяких жителів. Нічого особливого. Здебільшого просили стати багатими, інші — грошей на вино, щоб хтось здох, покохав, щоб жінка не дізналась про зраду. У голові Міри з’явилося розуміння, як цього позбутися. Вона не збиралася ставати поки що повноцінною богинею, та й молитви були не за її профілем. Але крапельки енергії все одно потроху почали прибувати в її новий резерв. Сама Міра була незадоволена: через Дурека вона добре підставилась. І тепер було лише питання часу, коли інші боги дізнаються про неї. Їй було страшно уявити, що тоді з нею буде.

Наступного дня прийшов магічний лист від батьків Лори, у якому вони повідомили, що нинішній правитель ельфів був знищений невідомими представниками Світлих, які раптово з’явилися з порталу просто в палац на засіданні голів родів. Також були вбиті деякі представники відомих родин — нібито за співпрацю з Орденом Темних сил. Батькам Лори запропонували повернутись і очолити ельфів, але ті відмовилися. Попри відмову, ельфи на новому засіданні ухвалили рішення надати їм статус правителів ельфів у відпустці й призначили тимчасового правителя. Тож тепер Лора повернула свій статус принцеси. Також напади Світлих і Темних сил прокотилися по всій імперії. Навіть одна з трьох дружин імператора виявилася членкинею Ордену Темних сил і готувала замах.

Коли Ментос вийшов із запою, він відсторонив від роботи Міру та її подруг, побоюючись ненароком розгнівати богиню, і всяк намагався їм догодити. Тому Міра й подруги нудилися здебільшого вдома, рідко виходячи в місто. Настала календарна весна, хоч погода була явно не весняна. До штабу прийшов лист від академії магії, де повідомлялося, що активність нечисті впала в рази, тому необхідність залучати студентів академії недоцільна, і вони в найкоротші терміни мають повернутися для продовження навчання, яке розпочнеться другого місяця літа. Літні канікули скасовано, щоб не прокладати собі шлях через засніжені дороги й не мерзнути в наметах. Зібравши всі необхідні документи й речі, Міра відкрила портал просто до замку Тауер, де вони вирішили провести час, поки не треба буде їхати на навчання. Погостювавши в замку Тауер кілька днів, Лора поїхала до батьків. А Міра, пригадавши, що богиня Вітаморс згадувала, ніби в її батька, як у сильного мага, був свій підпростір і ключ від нього знаходиться десь у вежі, в його лабораторії чи в кабінеті. Він потрібен лише для першого входу, а далі потрібне лише бажання й достатня кількість магічної або божественної енергії. У вежі батька вона була лише раз, ще в перші дні, коли оглядала замок. Тому наступного дня вирішила його знайти.

Поснідавши, вона спершу обшукала лабораторію, але так нічого й не знайшла. Потім зайшла до кабінету батька — там також нічого не було. У неї виникло відчуття, що щось вона робить неправильно. Раптом їй спало на думку. Вона стала посеред кімнати й промовила:

— Я Міранда Тауер, єдина спадкоємиця роду Тауер. Прийшла забрати свій спадок, який належить мені по праву.

Вона взяла батьків ніж для паперів, що сиротливо лежав на столі, проколола собі палець — і рубінові краплини впали на запилену підлогу. Щойно вони доторкнулися до підлоги, вежа злегка завібрувала, світ зник на кілька секунд. А потім вона побачила планету, навколо якої в просторі зависли напівпрозорі, мов привиди, численні острови — наче перевернуті піраміди, на основі яких розташовувалися різні ландшафти: від вогненних пустель до квітучих садів. Острови були різні — від зовсім крихітних, із двадцяти соток, до площі, що зайняла б десяту частину самої планети. Її потягнуло до одного з островів із шаленою швидкістю. Міра злякалась, що зараз вріжеться в поверхню, але вже за кілька метрів перед землею світ знову мигнув — і ось вона стоїть посеред квітучого лугу на березі озера, а вдалині виднівся замок — ніби копія її замку в мініатюрі. Навколо нього був великий сад, а неподалік ріс ліс, який тягнувся аж до обрію.

— Отже, ключем для входу була сама вежа замку, — промовила Міра вголос свій здогад. — Цікаво, що мене чекає всередині замку.

Щоб потрапити до нього, їй довелося обійти з добрий десяток кілометрів. Магію для левітації вона побоялася застосовувати — щось підказувало, що застосування магії в цей момент може бути смертельно небезпечним, тож краще не ризикувати. Пройшовши через відкриті ворота й невелику площу перед замком, вона піднялася останньою сходинкою перед велетенськими дверима з двох частин, крізь які вільно могла б заїхати карета. Вони були оздоблені вишуканою різьбою й позолотою. І тільки вона хотіла взятися за ручку, щоб їх відчинити, як двері самі розійшлися в сторони настільки, щоб вона могла ввійти. Щойно вона ступила два кроки всередину, вони тихо зачинилися. Вона опинилася у великій вишуканій залі, де можна було б влаштувати навіть імператорський бал — усе просто сяяло багатством і величчю. Раптом посеред кімнати з’явився напівпрозорий дух старого. Він зробив глибокий уклін і мовив:

— Вітаю нову господиню. Я управитель острова Хортиця. Але щоб підтвердити свій статус, прошу пройти перевірку.

— Що, знову різати руку? — скривилась Міра й подумала: «Потрібно носити з собою пару голок для взяття крові, бо кожного разу різати ножем руку якось не хочеться».

— Нічого собі різати не потрібно, просто покладіть руку на цей предмет.