58

---

Настав майже вечір. Вітер стих, але сніг не припинявся. Подруги зібралися на кухні.

— Ну і що будемо робити? — запитала Ранет. — Уже намело снігу метрів півтора, а він не вщухає. Я не хочу сидіти на самій воді. Пропоную, як казала Міра, пробивати дорогу за допомогою магії. До таверни недалеко.

— Я підтримую, — мовила Лора.

Решта закивали на знак згоди.

— Тоді мерщій вдягайтеся — і вперед.

Незабаром вони відчинили двері. На щастя, вони відчинялися всередину. Перед ними була біла стіна.

— Здається, нас занесло повністю, — мовила Марта, дивлячись на снігову перешкоду.

— Ну ні, я не збираюся голодувати! — І Рінара, заплющивши очі, вийшла в ефір. Тієї ж миті потужний потік повітря вдарив у перешкоду, і пухкий, ще не злежаний сніг здуло геть, утворивши невеликий тунель завдовжки метрів п'ять. Миттю війнуло морозним вітром. Вона розплющила очі, глянула на творіння своїх рук і мовила:

— Начебто працює.

Потім вона здригнулась:

— Холодно,  брр! Десь градусів п'ятнадцять морозу, незважаючи на снігопад. Суворі тут, виявляється, зими. Чи то нам так пощастило. Ну, бачили, що треба зробити. Ану, давайте по черзі.

Дорога до таверни зайняла хвилин двадцять. Міра постукала у двері.

— Чуєш, Міро, ти тільки не ображайся, але тобі краще стати позаду нас, бо знову приймуть тебе за нечисть — і прощай наша вечеря, — мовила Лора, підходячи до дверей.

— Можливо, ти маєш рацію. Вигляд у мене ще той, — буркнула Міра собі під ніс і поспішила сховатися за подругами.

І вчасно — двері відчинилися, і з'явився здивований господар таверни. Він глянув на дівчат, а потім на тунель за їхніми спинами.

— А ви ще хто такі? — мовив він. — Ми гадали, що нікого не буде надворі, таке твориться. Уже десять років такої хуртовини не було.

— Ми студентки магічної академії, прибули на допомогу місцевим магам.

— Так, чули, ходили чутки. Бо вже справді старий здав. Іноді таке витворяє, що й у голові не вкладається, особливо коли вип'є міцної настоянки нашої лікарки. Нечисть стала дедалі частіше навідуватися на околиці міста, трапляється, що знаходять пошматовані трупи . Ось зовсім недавно знайшли розірваного на шматки мого друга. Він поїхав заготовляти дрова і не повернувся. І це не були звірі, як сказали маги, зчитавши магічні сліди на рештках Майбіка. Ну, раз прийшли, то заходьте.

— Але доведеться зачекати, — мовив господар. — Ми не думали, що будуть відвідувачі. Тому нічого не готували.

— Добре, ми зачекаємо, — відповіла Лора.

Чекати довелося цілу годину, але це було того варте. Вечеря господаря вдалася на славу — чи то давалася взнаки недоїдання . Повечерявши, вони вийшли з таверни, і — диво! — сніг припинився, але вже за годину розпочався знову. Щоб не прокладати собі шлях до таверни вдруге, вони закупили необхідні продукти. І не прогадали, оскільки поки місцеві служби розчистили дороги, минуло днів три.

Четвертого дня вони вирушили до штабу на роботу. Їх зустрів той самий заступник, що й першого дня. Обвів їх поглядом і сказав, що роботи на сьогодні немає, оскільки начальник знову через хуртовину не вийшов на роботу, тож вони можуть повертатися, і додав, щоб прийшли завтра.

Місто ожило, повідчинялися крамниці, і подруги вирушили на закупи, бо зима тільки розпочалася. Скупившись, вони повернулися додому й приготували обід. Вечерю вирішили не готувати, а доїсти страви, приготовані на обід. Але не судилося: на порозі стояв посильний захеканий і спітнілий, він  передав, щоб вони негайно з'явилися в штаб. Щойно знайшли рештки мешканця міста, і схоже, це справа Карха.

— Кого? — перепитала Міра.

— А ви хіба не знаєте, хто такий Карх?

— Ні, не знаємо. Ми не можемо знати всіх тварів Імперії. То може, поясниш нам?

— Мені ніколи. Ідіть у штаб, там усе роз'яснять, — мовив посильний, різко розвернувся й побіг назад.

У штабі на них уже чекали старі знайомі, які прибігали, коли вони ремонтували будинок магією, але старого мага не було.

— І що тут сталося? Чого нас так терміново викликали? — запитали дівчата.

— У місті з'явився страшний звір. Він живиться життєвою силою розумних. І він ще десь у місті. Ми створюємо групи пошуку, і нам потрібна магічна підтримка. У нас тут із сильними магами не дуже. А старий зараз не в тому стані, щоб вести бій, тож доведеться обходитися тим, що маємо. Ви будете підживлювати магією бойовиків, а вони вже візьмуть на себе решту справи. Створено дві групи пошуку: до однієї групи будуть закріплені Міранда і Ранет, за іншою — Лора і Марта. Але цілительки, будьте напоготові — у разі потреби вам доведеться надати допомогу. Головна цілителька також не в тому стані, на жаль, а інша поїхала ще п'ять днів тому в сусіднє село і через заметіль не змогла повернутися.

— А розкажіть, що за звір такий, щоб ми хоч мали уявлення, чого очікувати.

— Ну, тут так одразу й не скажеш. Це творіння чорних магів, які колись тут бешкетували ще під час війни з Темними. Це тварина заввишки метра три в холці, вкрита лускою. Має довгий тонкий хвіст, який на кінці закінчується гострими пластинами, мов леза. Голова — немов у собаки. Має крила і може перелітати на невеликі відстані. Слина отруйна. Тож будьте обережні. За десять хвилин вирушаємо.

Минуло вже дві години пошуку, а слідів звіра ніде не було — він ніби крізь землю провалився. Знову почав накрапати невеликий сніг, який швидко припинився. Подруги наразі виходили в ефір, скануючи простір, але слідів звіра ніде не було; траплялася поодинока нечисть, але загрози для людей вона не несла. Про свої спостереження сказати вони не могли, тому спокійно пленталися за основною масою бойової групи. Група, в якій були Міра і Ранет, вийшла на центральну площу міста. Туди ж підійшла й інша. Крізь хмари пробилося світло місяця, освітивши площу. Усі були зморені й злі. Командир вирішив згорнути пошуки. Як раптом Міра відчула збурення магічної енергії в центрі площі. Відкрився портал, і звідти вилізла тварюка. Заввишки метра три, з трьома головами, схожими на тигрині, але вкритими лускою. Шиї були довгі, тіло масивне, вкрите, немов металевою лускою, на спині — два шкіряних велетенських крила. Тварюка мала довгі тонкі хвости, мов батоги, які закінчувалися гострим наконечником, наче списом. Першими жертвами стали двоє, які прийшли подивитися, чого це стільки народу зібралося пізно ввечері. Вони були наколоті хвостами-списами й підтягнуті ближче. Дві з голів нахилилися до жертв. Їхні очі спалахнули синім, і тіла зівак стали на очах ніби висихати.