44

Спрацювали двигуни, і корабель помалу піднявся в повітря. Міра міцно вчепилася в ручне керування. Знання їй завантажили в голову, а от реальних навичок вона не мала. Тому корабель злегка кидало з боку в бік. Помалу вона вибрала потрібний напрямок і спрямувала корабель на потрібний курс. Через малу швидкість політ тривав годин десять. І ось нарешті вони дісталися мети. При посадці корабель добряче струсонуло — м’якої посадки не вийшло. Надворі було ще видно. Вийшовши з корабля, друзі вирішили йти додому до Сенси. На вулицях майже нікого не було, вони зустріли лише пару п’яних гномів. Вампіри всі ще міцно спали. Будинок Сенси зустрів тишею.

— Удома хтось є? — гукнула Ранет. — Тут нас хтось нагодує?

Із сусідньої кімнати почувся роздратований голос:
— І кого це приперло так рано?

З кімнати, протираючи очі, вийшла Сармата — служниця, яка допомагала обслуговувати гостей. І тут вона впізнала Сенсу, не довіряючи своїм очам. Вона ще раз їх потерла, а потім радісно гукнула:
— Сенсо, ти жива! А ми думали, що тебе живої немає. Твої всі сльози виплакали.

На крик вибігли й решта домашніх. Радощам не було меж. Трохи заспокоївшись, мати Сенси майже пів години сварила їх. Нові друзі тихо стояли осторонь, не втручаючись у сварку.

— А тепер ідіть, приведіть себе до ладу. Сармато, підготуй нашим гостям кімнати. І займися з рештою слуг сніданком. На дверях повісь вивіску, що ми тимчасово не працюємо. А ви, — вона пильно глянула по черзі на Сенсу, Міру, Марту й Ранет, — за годину зайдете до мого кабінету й усе мені розповісте. Особливо ти, доню, й тобі, Мірандо, я думаю, є що сказати.

Вона розвернулася й пішла до своєї кімнати.

Переодягнувшись й упорядкувавши себе, вони за годину зібралися в кабінеті мами Сенси.

— Ну що, доню, розповідай, що сталося, де ви пропадали стільки часу і звідки ті ваші знайомі. Вони явно не з нашої імперії, та й ти в магічному плані відчуваєшся іншою. Чого мовчите? Не знаєте, з чого почати? Можна одразу з початку.

Сівши зручніше в кріслі, Сенса розпочала розповідь, а Міра доповнювала і пояснювала незрозумілі для Сенси моменти, а також розповіла правдиву інформацію про себе і подруг.

Вислухавши пояснення і розповідь, мама Сенси тяжко зітхнула і, помовчавши кілька хвилин, мовила:

— Отже, бачу, ви накоїли справ. Ну, слава богам, що хоч живі повернулися. Хоча яка їм слава? Це саме вони втягнули вас у свої чвари, і я думаю, це ще не кінець. Навіть не знаю, що сказати — стільки інформації, що в голові не вміщається. Отже, ви прилетіли із Землі, звідки походять наші предки. — Міра кивнула головою. — І ви хочете врятувати решту. — Міра ще раз кивнула. — Добре. Не знаю, що вам робити. Потім у Вежі буде багато запитань, і не факт, що ви всі залишитеся живі. Ви зійшлися з темними. А це смерть. Краще про це нікому не говорити. Раз ви можете літати на вашій штуці будь-де, то знайдіть безпечний острів. Але не забувайте про чудовиськ, які там можуть бути. Розвідайте все обережно, перш ніж туди вирушати. Тепер щодо тебе, доню. Ти пробудила давню магію. Я не хотіла, щоб це сталося. Я багато чого не розповідала про наше гніздо, та й історія нашого народу вкрита таємницями. Не все те, що в офіційній історії, — правда. Справжню знають лише деякі. Особливо ельфи — як безсмертні створіння, але вони мовчать. А також ми, вампіри, хоч і не безсмертні, але до п'ятисот-шестисот років можемо прожити. Наш рід, або як називають — гніздо, майже безсмертний.

Міра й друзі від подиву відкрили роти.

— Не дивіться на мене, я молода, мені лише триста років. Моїх батьків убили темні з ордену, що полюють і на Міранду. Я остання у своєму роді, ну і Сенса, звісно. Хоч її й назвали королевою, але справжня королева — це я, і я не маю таких сил, як тепер Сенса. Я думаю, причина цього — Рінар. А може, Вітаморс... Про них буде окрема розмова.

— А як ви вчилися в академії? — не витримавши, запитала Ранет.

— Ну, річ у тім, що вампіри припиняють старіти у віці тридцяти років. А потрапила в академію я так само, як і ви, не з власної волі. Так склалися життєві обставини. Вік вампіра може визначити тільки сильніший вампір, а хто може бути сильнішим за королеву вампірів? — Вона посміхнулася, виставивши білосніжні ікла на показ. — А тепер я розповім справжню історію цього світу. Багато чого ви вже чули, але я все одно розповім. Усе почалося на далекій планеті Земля, звідки і ви родом. Жителям тієї планети вдалося відкрити портал на невідому планету — на один великий острів, що й врятувало перших гостей. До речі, він незаселений, можете навідатися туди на своєму кораблі і, якщо все добре, перевезти своїх друзів з Місяця. А там, можливо, навчитеся відкривати портали, як темні з Ордену, але не таким варварським способом. Ну, слухайте далі. Налагодивши зворотний перехід, на планету почали прибувати дедалі нові експедиції людей. І тут виявилося, що на планеті лишилися жителі, які загинули під час катастрофи, яку вони й спровокували, — здичавілі істоти. І почався конфлікт між ними. Тут уперше люди дізналися про так звану магію, яка була нічим іншим, як втраченою технологією їхніх пращурів. Не дивись на мене так, Мірандо, я в курсі про вашу родову таємницю, яка, як я зрозуміла, вже не зовсім таємниця. Ну, слухайте уважно. Почалися нові дослідження, пошуки, і деякі в цій справі досягли прориву й стали називати себе магами, чаклунами, відьмаками, відьмами. Магія невід'ємно ввійшла в ужиток. Почалося впровадження її в побутові прилади, артефакти тощо. Протистояння корінних жителів і прибульців тривало. Люди вважали, що ресурси й сировина, які постачали на Землю, того вартували. Деякі корінні жителі живуть і досі, здебільшого на так званому Темному континенті. Це орки, гобліни, справжні вампіри — це велетенські розумні кажани, вони п'ють кров і їдять тільки сире м'ясо, розумні рептилії гуманоїдної форми. — Міра хотіла щось запитати, але мама Сенси її зупинила. — Усе потім, ми до цього повернемося. Були й інші, але згинули в протистоянні. Всі інші раси — це наслідок експериментів магів, богів і мутацій після катастрофи. І так далі, слухайте. Отож, одного разу з'явився він — невідомий Творець. Це була енергетична форма життя. Зібравши найсильніших представників магів планети, він поділився знаннями й силами і призначив їх відповідальними за добробут планети, наказавши берегти її й зупинити війни. Так з'явилися боги й богині. Кожен бог чи богиня мав свій сектор відповідальності, знання й сили, які залежали від вдячності живих істот: чим більше вдячності, молитов — тим більше сил і можливостей. Напевно, Творець думав, що коли бог робитиме зло — не буде вдячності, не буде й сили. Але знайшлися й такі, що дякували не тільки за добро. Невдовзі портал Землі закрився, а Творець кудись подівся. Чи є між цими двома подіями зв'язок — ніхто не знає. Війни під контролем богів припинилися, хоча неприязнь лишилася. Але боялися кари богів. Так тривало тисячоліття. У богів з'явилися діти. Вони не мали тих сил, що батьки, але були сильними магами. Потім виявилося, що силу можна передати або відібрати. І почалися битви між богами — як на небі, так і на землі, в морі, в повітрі. Знову народи пішли одне на одного. Так тривало тисячоліття, і ось одного дня жага війни призвела до катастрофи, про яку ви всі знаєте. Але це не зупинило. Протистояння триває й досі. Навіть вам довелося взяти в ньому участь. А тепер відповім на незадане запитання Міранди. Ми, вампіри й ельфи — творіння й експеримент богині Вітаморс. У нас тече кров справжніх вампірів, корінних жителів цієї планети та людей. Тому ми можемо змінювати форму, жити довго, але за умови, що питимемо кров живих істот. А ельфам дісталася кров від лісових, уже давно вимерлих дендроїдів — живих розумних дерев. Ельфам дістався кращий подарунок — це кристали душ. Хоч ми й створені однією богинею, але ельфи — це прихильники життя, а ми — другої половини, смерті. Між нами точиться вічний спір, і ми не сприймаємо одне одного, хоч і жили на одній території, доки через війну нам не довелося тікати сюди, на материк. Орден темних сил почав знищувати народи, які їх не підтримували. Вони підбурили деякі клани перевертнів. Ельфи здалися першими, а ми боролися. Але доведеться тікати через портал. Деякі гнізда вампірів перейшли на бік ворогів.