43

Минали дні, все було спокійно. Ні лісові, ні річкові монстри їх не чіпали. Але це могло змінитися будь-якої миті. Річка зробила крутий поворот. Раптом Марта закричала:
— Попереду гігантський павук!

Усі повскакували зі своїх місць і, глянувши вперед, куди вказувала рукою Марта, побачили жах. Над річкою, перекривши каньйон гігантською павутиною, по центру сидів волохатий велетенський павук. Очі були червоні, а з його ротової порожнини капала тягуча зелена рідина.

— Ми помремо! — закричали сестрички й обняли одна одну.

— Відставити паніку! — крикнула Міра. — Усі, хто може застосувати магію, паліть цю гидоту вогнем!

За кілька ударів серця павутину й павука накрила стіна полум’я. Пролунав мерзенний вереск павука. І все було закінчено. Недогорілі рештки павука понесла вода річки.

— Ну от і все, а ви боялися. Магія — велика сила. До речі, я помітила у вас також є якісь невеличкі здібності, — звернулася до сестричок Міра. Вони так і не відпустили одна одну, хоч небезпека й минула.
— Ми можемо зцілювати невеличкі рани й виводити отрути з організму.
— Корисна річ. Ну що ж, рушаймо далі. І треба бути обережними — хтозна, скільки таких тварюк тут. Нападуть зненацька — ніяка магія не допоможе.

Решта шляху минула нудно, без пригод. І ось вони майже біля мети подорожі. Залишилося піднятися на вершину стіни каньйону й пройти густим лісом, десь з кілометр. І слід пам’ятати, що попередній екіпаж рятувального човна зжерла якась зла тварюка. Оскільки до темряви лишилося дві години, вони вирішили, що краще переночувати на човні, кинувши якір посеред річки, й виставити вартового. Але спокійно відпочити їм не вдалося.

Опівночі їх розбудив рев невідомого монстра вгорі над каньйоном. Він ревів і ламав якісь гілки чи дерева. Іноді обсипався край каньйону, коли тварюка виходила на край прірви. Вранці Дерик вирішив провести розвідку. Він перетворився на крилатого й піднявся високо, але далеко летіти не наважився, боячись натрапити на крилатих монстрів. Трохи покружляв і повернувся до друзів.

— Ну що там? — не витримала Сенса. — Що за монстр там бігає?
— Зараз там нікого немає, лише зрита земля й поламаний чагарник. Судячи зі слідів, монстр пересувається на двох кінцівках, має великі пазури й невеликий розмір. Сподіваюся, це нічна істота й вона пішла спати. А вдалині я бачив якусь величезну сріблясту штуку. Це те, що ви шукаєте?
— Сподіваюся, що це так. Отже, ми майже на місці. Тепер головне — не потрапити монстру на сніданок. Ти, Дерику, лети й стеж за місцевістю, а ми тим часом поволі виберемося нагору.

Підйом зайняв хвилин сорок. Дерик спустився до них:
— Поки що все чисто, монстрів нема, можна вирушати.

До місця призначення добралися швидко — монстр протоптав непогану дорогу. Місцеві були досить здивовані й насторожені, побачивши корабель, хоча подруги й розповіли все, що треба: хто вони, звідки, всю свою історію, як сюди потрапили.

Ранет за допомогою свого біочипа перевірила системи. Усе було в нормі. Вона відчинила шлюз. Раптом неподалік заревів монстр.

— Усі мерщій усередину! — крикнула Ранет.

І тільки-но зачинили люк, як у нього щось масивне вдарило. Спрацював захист рятувального човна, і, як показали зовнішні камери, тварюку розірвало силовим полем на шматки. Оговтавшись трохи, Ранет сказала:
— Так, дорогі гості, ви перебуваєте на високотехнологічному апараті, нічого небезпечного тут нема. Одне прохання: нічого руками не чіпати, мечем не розмахувати, магію не використовувати. Обладнання ніжне, і запчастин нема. Я проведу вас до кімнати, тут вона називається каюта. Відпочинете, а ми займемося необхідною підготовкою. А потім зробимо екскурсію. А тоді вирушимо на материк — до Міранди в гості, або краще до Сенси. Батьки її там місця собі не знаходять. Не бійтеся, ніхто вас там не скривдить. Але краще чужим на очі не потрапляти — все ж таки ви з ворожої території. Ну, на цьому короткий інструктаж закінчено. Ходімо зі мною.

За хвилин десять Ранет повернулася.
— Ну, як наші гості? Дуже шоковані? — запитала Міра, сідаючи в антиперевантажне крісло.
— Так, я їх замкнула в каюті про всяк випадок. Проведемо діагностику корабля й попрямуємо на материк, до батьків Сенси. Апарат сховаємо неподалік руїн вежі мага з порталом. А тоді вирішимо, що робити далі. Займайте місця, а я підключуся до системи корабля. На жаль, відсутній кристал штучного інтелекту — в космос без нього ми не зможемо, доведеться летіти низько над землею. За моїми підрахунками, коли ми повернемося додому, буде ще день, і вампіри спатимуть. І нас, сподіваюся, не помітять. Міро, а де кристал з ШІ з рятувальної капсули, на якій ми прибули?
— Він схований у домі Сенси. Я коли ми вперше туди потрапили зробила схрон . І не помилилась . Атак би внас все забрали . Ну вперед . Сенса іди до гостей і будь з ними, щоб їм не було лячно. Всі готоаі тоді поїхали! Міра натиснула на кнопку .