37

Через пару хвилин він сів поряд із подругами.
— Ну розповідай, як справи, що бачив.
— Я знайшов, де знаходиться склад. Дорога, якою ми йшли, вона як спіраль: перший її виток дуже великий, і поступово дорога веде прямісінько до воріт замку. Усі ці петлі перетнула широка річка, ми на правому березі, а замок — на лівому. Якщо йти по дорозі, подорож займе десь день із половиною. І на містках стоять охоронці — скелети, цикли, гіганти. Навпростець через ліс набагато швидше. А річку якось перепливемо. Я близько не підлітав, застосував родову магію далекобачення. Щоб бачити, що відбувається в замку, треба бути близько.
— Ми тут лишили трохи їжі для тебе. Снідай і підемо. Дорога була нелегка. Спочатку з кілометр усе було добре, а потім почались проблеми. Ліс став густішим. Молоді дерева створювали чагарник, місцями Дерику доводилося прорубувати шлях. Також траплялись місця з безліччю повалених старих дерев, які доводилося обходити стороною, іноді роблячи великий гак. Дерик іноді підіймався, щоб прокласти маршрут руху. З частими відпочинками вони добралися до річки лише під вечір. Не виходячи на відкритий простір, вони стали на відпочинок. Ніч пройшла спокійно. Настав світанок.
— Їжа скінчилась, — мовила Марта, зазирнувши до торбинки.
— Та й по дорозі не було ні грибів, ні ягід. Дичина теж кудись пропала. Може, хоч риба в річці є.
— Думаю, не варто виходити на відкритий простір без потреби. До замку Чаклуна лишилось п’ятнадцять кілометрів. Переможемо чаклуна — припаси, може, знайдуться в його володіннях. Повинен він щось їсти й пити. Не переможемо — байдуже до їжі нам буде. Вода є, від спраги не помремо. Думаю, пора вирушати — роси вже нема.
— Так, швидше зробимо справу — буде краще. Ми не знаємо, коли він розпочне свій кривавий ритуал. Тільки як ми, Міро, переберемось на той бік? Ми не теслі, пліт не зробимо.
— Ми маги. Є в мене одна думка.
— Якщо ти мене маєш на увазі, то я не можу вас перенести — річка надто широка, — мовив Дерик.
— Твоя допомога і Сенси буде потрібна, але в іншому. Розповім на місці, може, щось краще придумаєте.

За двадцять хвилин вони були на березі річки.
— Ну, Міро, розповідай, що ти задумала.
— Усе просто.

Вона заплющила очі, вийшла в ефір, знайшла потужний магічний потік, приєдналася до нього. Вода в річці забурлила, повіяло холодом. На поверхні ріки з’явився крижаний човен.
— Крижаний човен — цікаве вирішення проблеми. Крига — це моя тема, — мовила Ранет. — Ти начебто на чарах природи спеціалізуєшся.
— Ранет, ти забула, що ми всі чарівниці-універсали. Раджу не зациклюватися на одному, а пробувати різне, комбінувати. Умикайте фантазію, хоча я й сама роблю такі помилки.
— А він не розтане? — занепокоївся Дерик.
— Ні, все гаразд, не розтане — він постійно живиться магією. Сенсо, Дерику, ставайте в човен. Дерику — попереду, ти, Сенсо, — позаду й активно махаємо крилами. Я й Марта беремо весла. Ти, Ранет, будеш рулювати. Ну, вперед, чого стоїмо? Уперед, до роботи. Час не на нашому боці. І надіюся, богиня удачі й Авось відіспались.

Вони сіли в човен, і форсування річки розпочалось. Чи то богиня удачі відіспалась, чи так мало бути, усе обійшлося: їхнє судно благополучно перетнуло води глибокої ріки. Їх знесло течією, але все-таки дістались протилежного берега. Хоч був один момент, який міг закінчитися трагедією для більшості з них. Причиною могла стати тридцятиметрова змія, яка пропливла повз них.

Вийшовши на берег, Міра зняла чари з човна — тепер він безслідно зникне. Пройшовши ще кілометр, вони побачили Великий замок, точніше те, що від нього лишилось: це пару веж, одну з них трохи відремонтували. Неподалік замку височів невеликий пагорб, у якому був вхід, закритий кам’яною плитою з якимись візерунками й рунами. Перед нею стояв чаклун спиною до них. Вони стали тихо наближатися й побачили свою богиню — Рінару. Вона лежала на спині на прямокутному камені з рунічними знаками, а також жолобами для стікання крові в ритуальну чашу. Богиня була зовсім гола, руки й ноги прикуті короткими ланцюгами.

Чаклун промовляв якесь заклинання. В одній руці він тримав невеличку книгу, а в іншій — довгий, білий як сніг кинджал. Періодично він спалахував світлом зеленим кольором, і з кожним словом спалах ставав сильнішим.

«Не дайте йому закінчити ритуал!» — прошипіла Ранет, її чорне волосся розвівалося в холодному вітрі, що вже починав вирувати навколо неї. Її руки, вкриті крижаними візерунками, були напоготові. Поруч Міра глибоко вдихнула, відчуваючи стогнання землі під ногами. Коріння старовинних дубів навколо ритуального майданчика заворушилося, відгукуючись на її клич. Сенса прийняла бойовий вигляд. Вона, як завжди нетерпляча, вже скувала долоні в кулаки, з яких пробивалися спалахи темного полум’я. Воно не світило, а навпаки — поглинало світло, залишаючи лише химерні, виснажливі для ока контури. Марта ж стояла струнко, її пальці перебирали невидимі нитки енергії, а в очах блимали маленькі блискавки. За їхніми спинами, важким мечем у руках, стояв Дерик. Його погляд був твердим, як кремінь. Він був їхнім щитом, їхньою останньою лінією.

«Смерть прийде з небес!» — пробурмотів чаклун, я великий і могутній Майоріс, прикликаючи стародавні сили й дух мертвого бога. Кинджал засяяв криваво-червоним кольором. І тут чаклун помітив непроханих гостей — він повернув до них голову. Друзі побачили бліде, позбавлене життя обличчя. Кинджал перестав світитися.

— А ви ще хто такі? — зло заричав чаклун. — Та як ви посміли перервати мій ритуал? Тепер усе доведеться розпочинати заново. Тиждень підготовки — і марно! Ненавиджу! Умріть!

З його долонь вирвалися потоки концентрованої темної енергії, що летіли до героїв, із шипінням спотворюючи простір навколо.

— Ранет, щит! — вигукнула Міра.

Ранет різко викинула руки вперед. З-під ніг команди виросли масивні крижані, блискучі товсті стіни. Темні потоки вдарили в лід. Роздався жахливий тріск — лід тріщав, парував і темнів, але витримав перший натиск. Однак удар був неймовірно сильним, Ранет відступила на крок, її обличчя скривилося від напруги.