33

Минув тиждень відтоді, як подруги потрапили до табору дослідників. Мешканці табору спочатку побоювалися Сенси і намагалися близько не підходити, особливо боявся учень магістра, побоюючись помсти. Це було вигідно подругам — ніхто не ліз із розпитуваннями. На восьмий день до них зайшов магістр і повідомив, що завтра всі вирушать у дорогу до проклятого лісу Майоран.

— Отже, завтра всі вирушаємо в експедицію до проклятого лісу Майоран. Річ у тім, що в лісі лишилося багато різних бойових заклинань, які не втратили своєї сили й досі. Вампіри залишили безліч магічних пасток на перевертнів. Та й ті в боргу не лишилися. Один невірний крок — і боги знають, що станеться. Тоді вміли чаклувати не те, що зараз. Отож іти слід у слід і нікуди не звертати. Триматися перевіреного маршруту. Розплата за помилку буде страшна, і смерть — це не найгірше, що може бути. І що далі, то кількість пасток зростатиме.

— То, можливо, не варто туди лізти? Якби була моя воля, королево, я б туди нізащо не сунувся. Але в мене наказ самого імператора Олександра. Залишити вас тут? Самі ви точно не виживете. Після війни тут лишилося багато різних бойових заклинань, потвор, живих мерців.

— Ні, магістре Дере, ми з вами. Самі ми вже намандрувалися.

— Тоді будьте готові, вирушаємо на світанку, щоб завидна дістатися до початку лісу Майоран. Не хочу зайвий раз ночувати в лісі. До завтра добре відпочиньте перед дорогою.

— Добре, магістре Дере, до завтра.

Як і казав Дер, сонце майже сіло, коли вони дісталися до лісу Майоран. Він зустрів їх абсолютною тишею й темрявою. Подругам допомогли поставити намет. Їм було трохи лячно від сусідства з лісом. По дорозі вони наслухалися купи страшних історій про нього. Але втома взяла своє, і вони заснули. Прокинулися від сигналу на збори. Поснідавши й вислухавши інструкції щодо поводження в лісі, всі вирушили в дорогу. Підійшовши до лісу, командир групи зупинив усіх.

— Отже, увага: ліс просто кишить різними магічними пастками, тому йдемо слід у слід. Ніхто не звертає вбік. У мене є амулет, який показує прояви магії. Я прокладатиму шлях. Початок лісу майже безпечний, але що далі, то пасток стає більше. Також у лісі багато різних істот. Усі вони мріють нас з'їсти. Тому будьте обережні й пильні. Без команди не атакуємо й не тікаємо. Пам'ятайте про пастки навколо. Деякі мають магію, а деякі стійкі проти неї, тому зброю тримаємо напоготові. Йдемо тихо, щоб не привертати уваги. Ну й хай боги будуть милосердні до нас. Нумо вперед.

І вони вирушили далі. Що глибше вони заходили в ліс, то він ставав густішим, вищим. Багато дерев було спотворено магією й набуло нових властивостей. Деякі поміняли колір листя зі звичайного зеленого на чорний або криваво-червоний, траплялися й інші кольори.

Міра з подругами були всередині колони. Вони сумували, що магія через руйнування внутрішніх резервів поки що була недоступна, крім вампірки. Вона іноді перемикалася на магічний погляд і потай контролювала керівника групи з його амулетом. Саме тому небезпеку вона помітила першою, чим і врятувала всіх.

— Стійте! Попереду магічне створіння.

Всі різко зупинились. Керівник групи з роздратуванням:

— Ну й де небезпека? Амулет нічого не показує.

— Небезпека попереду, під землею. Я її відчуваю.

— Ну добре, обійдемо стороною.

І щойно вони відійшли від того місця, куди вказувала Сенса, як земля злетіла вгору, з-під землі вирвалися довгі ліани й почали хаотично рухатися, шукаючи зниклу здобич. Один із колони з переляку кинувся вбік. І тут Сенса побачила перед ним пастку.

— Ні, стій! — закричала вона, але було вже пізно. Нога юнака опустилася прямісінько в центр пастки. Пролунав гучний вибух, і нога по коліно розірвалася на дрібні шматочки м'яса й кісток. Першим прибіг на допомогу Дер. Він швидко заклинанням зупинив кровотечу. Решта завмерла на місці.

— Я ж вам казав — не панікувати. І що тепер робити? Ми й так рухалися повільно, а тепер ще й пораненого доведеться нести.

— Давайте спробую зарадити ситуації. Я раніше такого не робила, але варто спробувати.

Вона підійшла до юнака, вийшла в ефір, знайшла там потрібний потік магічної енергії й направила його в поранену ногу. Уявила, як нога відростає. І — чудо! — за кілька хвилин поранення як не було.

— Ну, тепер можемо продовжити рух. І бережіть себе: голову відростити я не в силах. І не впевнена, що вийде ще раз. Магія особлива, родова. Часто користуватися не вийде — потрібно багато часу на відновлення.

— Ти досить лежати, Дерику. Давай підіймайся й подякуй королеві Сенсі за зцілення, а то так би й лишився інвалідом. Думаю, в тебе навряд чи знайшлися б гроші на цілителя. І будь обережнішим — другого разу може й не бути.

— Дякую, королево, за вашу милість.

— Дякувати в кишеню не покладеш. Розплатися кров'ю... Ти чого так зблід? Я ж не всю, трохи... Чують-чують: пару літрів і достатньо. Та не бійся, жартую. Не потрібна мені твоя кров. Іди звідси й будь обережним.

— Досить. Пора йти, нам ще далеко, та й місце для відпочинку потрібно знайти. Крок за кроком, слід у слід — руш!

І вони всі пішли далі. Місцеве світило піднялося вище, і в лісі стало досить жарко, незважаючи на тіні від дерев. Сил майже не лишилося. А місця для відпочинку не можна було знайти. Навколо було багато магічних мін і пасток.

— Так, народ, тут навколо небезпечно, але вибору в нас немає, як і сили рухатися далі. Тому кожен відпочиває на тому місці, де зараз стоїть. Кому потрібно справити природні потреби, я прокладу безпечний шлях і позначу його. Також стрічкою позначу безпечну територію. Ходити по троє, а повертатися потрібно на свої місця. Також не забувайте, що загроза може прийти звідки завгодно — будьте готові. Поводьтеся якомога тихше. Відпочиваємо години дві. Багаття не палити, перекусити можете сухими пайками, які ви всі вчора отримали. Ну, начебто все.

— Ну як ваші магічні сили? — спитала Сенса. — Шкода, що в мене не виходить вам допомогти з відновленням.