32

До тями прийшла першою Міра. Озирнулася навколо себе, важко підвівши голову. Вона лежала на пухкому килимі в якомусь наметі. Поруч, без свідомості, були її подруги. Вони перебували в наметі, який слабко освітлював масляний ліхтар при вході. Раптом Ранет ворухнулась і розплющила очі. Повільно сіла й озирнулася. У голові Міри пролунав голос.

— Де ми? Що сталося?

— Я думаю, ми знепритомніли через зв'язок між нами і богинею, — подумки відповіла Міра. — І я думаю, що нас знайшли ті, кого ми бачили перед тим, як богиня безслідно щезла. Як не хочеться визнавати, але магії скоро кінець.

Тут із забуття вернулися Сенса з Мартою.

— Як болить голова, — Марта потерла скроні. — І де ми?

— Я думаю, ми у великій, великій ж… — відповіла Міра.

— Чого ми там?

— Задаєш дурні питання. А ти сама подумай: ми без речей, без магії, у ворожій країні. Невідомо, до кого потрапили в намет і що вони з нами зроблять.

— У Сенси є магія! — зауважила Ранет.

— Справді, Сенсо, ти б не могла вийти в ефір і розвідати обставини, в яких ми опинилися? Недаремно ж ми стільки тренувалися. Правда, якщо зі зникненням богині не зник і наш дар.

— Дар богині, може, й не зник, тільки в мене не лишилося майже магії — вина пропала.

— Тебе просто потрібно напоїти кров'ю.

— Тобі, може, й просто, але ти знаєш, як я до цього ставлюся. Будемо дотримуватися раніше затвердженого плану.

Раптом за стіною намету почулися кроки, і за мить до них зайшов молодий привабливий юнак із вертикальними зіницями, як у кота. Він пильно глянув на кожну, найдовше затримавши погляд на Сенсі, й промовив:

— Я бачу, вам уже ліпше. Раз так, то з вами хоче поговорити наш керівник експедиції — магістр Дер. До речі, мене звати Мор, а Дер — мій учитель.

— Я Сенса, а це мій супровід: Міра, Ранет і Марта. Ви можете пояснити, чому ми тут?

— Вибачте, але я поки що не можу нічого вам повідомити. Зараз я зв'яжуся з магістром, і він вам усе розповість.

Мор дістав з кишені золоту пластинку з символами й парою невеликих дорогоцінних каменів. Промовив якесь закляття — і перед ним з'явилася голограма вже немолодого чоловіка.

— Я бачу, наші знайди прийшли до тями.

— Так, учителю.

— Розмова буде довгою, тому не варто витрачати заряд накопичувача. Навряд чи його вдасться наповнити найближчим часом. Зараз я підійду й поговоримо.

Голограма зникла. За хвилин п'ять магістр Дер зайшов до намету. Він пильно глянув на подруг також своїми котячими очима.

— Отже, у мене мало часу на довгі розмови. Я магістр Дер. Я тут головний. Очолюю наукову експедицію, вивчаю магічні аномалії. А ви хто такі й звідки тут узялися за сотні кілометрів від поселень?

— Я Сенса, а це решта мого супроводу: Міра, Марта і Ранет. Я з маленького поселення Хейд, що на півночі. Вирішила вирушити в мандрівку, зібрала групу. Все було добре, доки ми не натрапили на місто, в якому було повно живих, якщо так можна сказати, скелетів. Із боями ми прорвалися. Я, Міра, Ранет і Марта вирвалися вперед, і ще двоє охоронців. Решта залишилася стримувати нежить. Але стався вибух — і всі загинули.

— А ті двоє, що лишилися?

— Вони були тяжко поранені, померли в дорозі.

— Або ви їх з'їли, — зауважив Мор.

— Та як ти смієш так казати! Я ніколи не харчувалася розумними істотами! — зло прошипіла Сенса. Її очі запалали червоним полум'ям, з рота вилізли двоє здоровенних ікол, решта зубів теж загострилися, вуха витягнулися. За спиною з'явилися крила, мов із чорного диму. На кінчиках пальців вирострилися гострі, мов бритва, пазурі. На лобі синім засвітився якийсь символ.

Мор зблід, відступив назад і сховався за спиною магістра. Навіть Марта, Міра й Ранет зробили кілька кроків назад. Магістр теж здав трохи назад.

— Вищий вампір із давно зниклого роду, — прошепотів Дер, а потім низько вклонився. Крізь зуба тихо прошепотів: — Море, придурку, бігом на коліна, якщо хочеш жити.

Потім він звернувся до Сенси:

— Вибачте мого учня, обіцяю, він понесе кару за свою поведінку. Я обіцяю надати вам посильну допомогу. — Потім завагався й додав: — Твоїй групі.

Сенса потроху почала приходити до норми — всі зміни в її подобі зникли.

— І ви пробачте мене. Просто стільки всього сталося за останні дні. Дякую за порятунок.

— Зараз вам принесуть необхідні речі й подають вечерю. Море, знайди Цесарію, нехай вона за хвилин двадцять зайде до мене в намет. А я розповім пані про подальші плани.

— Отже, нас направили від Академії магічних наук дослідити незрозуміле магічне збурення в цій місцевості. Оскільки все вибухнуло, довго ми тут не затримаємося. Але неподалік є ще одна аномалія. Після цього ми допоможемо вам потрапити, куди скажете. А поки що прошу вас приєднатися до нашої експедиції. Що скажете?

— Було б добре.

— Тоді я вас покину, треба вирішити деякі організаційні питання.

І магістр Дер вийшов із намету.

— І що це з тобою було, Сенсо?

— Сама не знаю, зі мною вперше.

— Вищий вампір — круто.

— Ранет, нічого крутого. В істинному стані я огидна.

— Не кажи, по-своєму прекрасна. Відчувається така міць. Ти бачила, як ті двоє злякалися? Я думаю, магістр не слабкий у магії, але було видно, що він злякався, коли ти продемонструвала свою другу натуру.

— Зате тепер вони нам допоможуть. Або тихо прикінчать, коли ми заснемо. Вірити їм не можна.

— Сенсо, спробуй прослідкувати за ними через ефір. Ти лишаєшся єдиною з магічними здібностями.

— Ти маєш рацію, Ранет. Спробую, якщо ця магія жриці ще працює.

Вона впала в транс. Невидимою пішла за магістром. Вони зайшли до намету. Незабаром до магістра зайшла молода жінка.

— Що сталося? Мор прибіг блідий, ніби з нього всю кров випустили вампіри.

— Ти майже маєш рацію. Пам'ятаєш, ми знайшли чотирьох непритомних дівчат?