31

Ніч пройшла тривожно: ще двічі виникав стовп світла посеред міста. Як тільки сонце з'явилося над обрієм, поснідавши, подруги й богиня вирушили в дорогу. Незабаром перед ними відкрилася цікава картина: між повністю зруйнованими будинками стояли цілі, недоторкані, ніби нещодавно збудовані. Подруги від подиву зупинилися, нічого не розуміючи, що тут відбувається.

— Чого зупинилися? Нічого дивовижного тут немає. Просто на деяких спорудах збереглися заклинання саморемонту, а розлита навколо енергія магії від магічного джерела підтримує їх. Нам потрібно якомога швидше забиратися геть, не варто стояти й розглядати все навколо. Вірю, що цікаво, але магічне джерело може вибухнути будь-якої миті, і що далі ми будемо, то більше шансів на виживання.

І богиня пішла вперед. А подруги рушили за нею. Коли вони дійшли до центральної площі, Марта помітила якийсь рух серед розвалин —На площі була купа скелетів вони вели себе ніби живі .

Кожин займався соєю справою, що робив напевно перед смертю. І тут скелети побачили їх . І тут почалося:  сотні скелетів людей, котів, собак, мишей, пацюків та інших істот, які колись жили на території міста кинулись до них ,щоб відвідати живої плоті.

Озирнувшись навколо, богиня крикнула:

— Бігом звідси! Нам проти такого натовпу не встояти!

І вони щосили рвонули вперед, розстрілюючи скелетів вогняними кулями, що перегороджували дорогу. На щастя, скелети не були швидкими, але їхня кількість зростала, поповнюючись новими з навколишніх будинків. На душі в Міри стало неприємно від думки, що робити, коли сили покинуть її. Відстань між подругами й натовпом скелетів потроху збільшувалася.

— Мерщій у провулок! — крикнула богиня.

І група рвонула праворуч. Пробігши ще трохи, вони вирішили сховатися в одному з напівзруйнованих будинків. На щастя, їх не помітили, і в будинку не було нечисті.

— Перечекаємо тут, а потім спробуємо тихо вибратися з міста.

Поряд із будинком протупотіла група скелетів, щоб приєднатися до натовпу переслідувачів. Раптом земля затремтіла, і простір почав швидко наповнюватися магічною енергією — її можна було відчути навіть не заходячи в ефір.

— Мерщій активуйте захисні амулети! Магічне джерело знову вийшло з ладу. Сподіваюся, вибуху не буде! — крикнула богиня.

Мить — і їх накрили сфери абсолютного захисту. Поступово тремтіння землі стихло. Просидівши ще хвилин десять, богиня подала знак, що небезпека минула. Коли всі зняли захист, богиня промовила:

— Думаю, нам час вирушати. Залишатися тут стало небезпечно. Інтервал між викидами скоротився, і це погано. Діємо так: одна з вас виходить у стан ефіру й проведе розвідку. Якщо все добре, вирушаємо далі.

Швидкість руху групи різко впала — доводилося часто чекати, доки група скелетів пройде повз і звільнить дорогу. Тому до темряви вони ледь вибралися на околицю міста. Джерело магії знову дало збій, і довелося ховатися під захист уже втретє за сьогодні. Коли все скінчилося, вирішили, що треба йти далі якомога швидше, не зважаючи на темряву. Вони віддалилися від міста десь на двадцять п'ять кілометрів. І раптом земля затремтіла — вони рефлекторно активували амулети. Міра повернула голову назад. У той бік, де було місто, яскраво спалахнуло, земля заходила ходором. У мозку промайнула думка: «Не встигли». І навколишній світ погас.

Аж ось вона прийшла до тями. Голова боліла нестерпно. Міра озирнулася навколо. Надворі був день. Неподалік лежали її подруги й богиня. Із куточка рота Ранет цебеніла кров. Сенса лежала поряд, і оскільки вона була вампіркою, не зрозуміло, що з нею: грудна клітка не ворушилася, але це ще нічого не означало. Марта смикнула рукою й розплющила очі. Обличчя в неї було мов у мерця. Богиня також поворухнулася й закліпала. Міра спробувала підвестися й підійти до Ранет, але сили не вистачило, тому вона поповзла з останніх сил і взяла Ранет за руку. Пульс ледь відчувався. Міра спробувала застосувати лікувальну магію, але нічого не вийшло. Резерв був порожнім — жевріла лише маленька іскра магії, яка не давала їй померти. Та й із самим резервом щось було не так. Від надмірних зусиль в очах знову потемніло, і всі звуки зникли.

Коли вона прийшла до тями, то побачила блакитне безхмарне небо й зрозуміла, що лежить на спині. Повернула голову ліворуч і побачила поряд Ранет.

— Прийшла до тями? Ну, вітаю, ми поки що живі, — мовила богиня. — Можна сказати, дивом уціліли. Не думала, що амулети врятують — вони відмовили лише під кінець. Правда, тепер із них мало толку: ну, від пари заклинань ще врятують. Решта амулетів й артефактів стали цінні тільки як ювелірні вироби.

— А як решта наших?

— У вас усіх зруйновано магічні резервуари. Найменше постраждала Сенса, але вона впала в стан регенерації. Навіть до неї магія повернеться не скоро. Марта зараз просто спить. А от із Ранет біда — вона в комі. Сил у мене немає, щоб допомогти. І не скоро зможу. Відновити вам резервуари магії й канали — не раніше ніж за пів року.

— Погані справи: без магії й у чужому ворожому краї, — сумно мовила Міра.

— Не зовсім. Дещо зробити ви зможете. Вам доступні деякі заклинання, для яких можна використати магію напряму, без пропускання енергії через резервуар. Ну, ми тепер у магічному вакуумі. Проблема в іншому.

— Що ще? Чим порадуєш?

— Запасів їжі й води при мінімальних потребах у нас на тиждень, а до найближчого поселення ще далеко. Полювати не вийде — все навколо вимерло або скоро помре. Ранет у комі, доведеться нести. Без мага їй не прийти до тями. Ну, поки все.

— А щось хороше є?

— Так, є. Упродовж двохсот кілометрів нечисті не лишилося — загинула або впала в сплячку, доки не з'явиться магія. Тож нападів можна не боятися. Можливо, нам усе ж трапиться якийсь немагічний звір, придатний для їжі. А поки що відпочинь.

Міра знову глянула на небо, і настрій зовсім пропав. З півночі насувалися чорні, мов ніч, грозові хмари. Але сховатися було ніде. Навкруги була пустеля, подекуди вкрита пожовклою травою. Тим часом здійнявся сильний вітер, піднявши куряву й часточки сухої трави. Пролунали перші удари грому. Богиня смачно вилайнулася: