29

Подруги прокинулися рано — сонце ледь піднялося з-за обрію. Богиня була неподалік, вона сиділа на великому камені, про щось міркуючи. Побачивши, що подруги прокинулися, вона встала й підійшла до них.

— Доброго ранку. Давайте снідайте — і до справ. У нас їх багато сьогодні.

— А ти? — здивувалися подруги. — У нас залишилося небагато їжі, ми не розраховували на довгу подорож.

— До речі, ви не розповіли, як ви тут опинилися, посеред материка. Тут був основний удар, і до цього часу майже немає магії, а подекуди вирують такі потоки, що створюють монстрів. Тут, в радіусі двохсот кілометрів, немає поселень. Я створила собі сніданок — ви мені, самі того не відаючи, підкинули трохи енергії.

— До речі, а як потрібно до тебе молитися?

— Молитви можуть бути в довільній формі, але потрібно назвати моє ім'я.

Подруги переглянулися й промовили майже в один голос:

— О богине Рінаро, благослови нас, даруй нам силу, яви нам свою могутність!

Брови богині поповзли догори від подиву. І тут вона відчула, як невеликий потік енергії вперше за стільки років вливається в неї. Вона широко всміхнулася. Подруги ще хвилин п'ять намагалися промовляти щось схоже на молитву.

— Тепер я бачу, що не помилилася у вас. Згодом я навчу обрядів, які максимально зможуть наповнити мене енергією. А доки можна й так.

Доки Ранет готувала сніданок, Міра розповіла історію їхнього потрапляння на Темний материк. Закінчивши всі свої справи, вони вирушили до зруйнованого храму в супроводі богині. Завівши їх всередину, вона підвела до вівтаря, що являв собою камінь білого мармуру у вигляді куба з ребром у метр. Весь він був вкритий орнаментом, схожим на переплетіння стебел незнайомих рослин, а також ієрогліфами та рунами. Усе це було різнокольоровим, ніби вплавлене в мармур. За вівтарем стояла статуя богині заввишки в три метри. Вона була вирізьблена так, ніби живу людину вмить обернули на мармурову статую в мить радісного настрою. Статуя була точною копією богині. У правій руці вона тримала посох із золота з навершям у вигляді прозорої кулі. Подруги довго розглядали скульптуру та вівтар.

— Що, подобається? Були колись великі майстри-артефактори, тепер таких нема, — з сумом зітхнула богиня. — Ну, ми тут не для того, щоб витріщатися на різні статуї. Ви думаєте, як і досі стільки часу золото не розграбували? Усе просто: спеціальне закляття від різних вандалів. Не теперішнім магам змагатися з силами минулих часів. А тепер до справи.

Вона злетіла, схопила кулю на посоху й тричі повернула за годинниковою стрілкою. Куля злегка засяяла блакитним світлом. А замість вівтаря з'явився портал переходу. Ступивши крок, богиня звеліла йти за нею й зникла в порталі. Подруги зробили те саме й опинилися перед такою самою статуєю та вівтарем посеред кімнати, яка являла собою півкулю радіусом до п'ятдесяти метрів. Стеля імітувала зоряне небо. З імітації місяця лилося приглушене світло, яке й освітлювало кімнату. Від статуї й вівтаря відходили чотири доріжки в різні боки світу — якщо орієнтуватися на Південну зорю на небі, яка завжди була на одному місці, незалежно від обертання планети. Звали її Альтара. По боках доріжок була імітація дерев, кущів і різних квітів, зроблених із золота, срібла, невідомих металів та дорогоцінного каміння. Були різні скульптури людей і тварин — як відомих, так і незнайомих подругам, а також кілька невеликих фонтанів. Усе це мерехтіло й переливалося від світла штучного місяця.

— Де ми? — прошепотіла Міра, бо в неї, та й не тільки в неї, від подиву перехопило дух.

— Під Академією магії, де ви навчаєтесь. Це підземна частина мого Головного храму, на місці якого й збудували академію. О, як там у храмі було красиво! — Богиня заплющила очі, згадуючи велич і красу давно загиблого у великому вибуху вівтаря й храму, коли зруйнувалися стримувальні закляття й накопичена енергія за мить вирвалася на волю. Потім вона продовжила: — Виходу звідси немає, портал виходу зруйновано під час вибуху. На його рештках студенти приймають посвяту в маги. Колись до цього підземного залу вели портали з усіх моїх храмів, і тут зберігаються всі багатства від пожертв за віки, які не витрачені на допомогу людям, що потребували підтримки, а також на будівництво храмів, шкіл та інші потреби. Західна доріжка веде до скарбниці артефактів, східна — до скарбниці дорогоцінного каміння, північна — до скарбниці дорогоцінних металів та ювелірних прикрас. Там ми візьмемо трохи коштів на дорогу. Ну й підберете щось із прикрас для себе, можливо, щось з одягу, підхожого до цієї епохи.

— Не думаю, що нам потрібно звертати на себе зайву увагу.

— А ми й не будемо. Як я знаю, у вас була легенда, за кого ви себе видаватимете. То я її трохи підправлю. У скарбниці повно різних артефактів і амулетів, я для вас підберу необхідні. У мене є план, але то потім.

Вона пильно оглянула подруг і мовила:

— А тепер ми дещо зробимо. У вас, крім Ранет, є дар різної сили. А в декого, — вона глянула на Міру й усміхнулася, — досить непоганий, тільки бракує знання. Мірандо, ти пам'ятаєш слова ініціації чи нагадати?

Міра витріщила очі від подиву, нічого не розуміючи, до чого тут ініціація.

— Пам'ятаю, але навіщо вона зараз?

— Хвилинку, Мірандо. Зараз усі все зрозуміють.

Богиня наблизилася до Ранет і поклала їй на голову руку. Умить тіло Ранет на кілька секунд окутав блакитнуватий туман.

— Ну от і готово. Тепер у світі стало на одного мага третього рангу більше. А далі тренуйся, розвивайся. Буде в мене більше енергії — підправлю. Ну а поки що користуйся амулетами. А тепер твоя черга, Мірандо Тауер. Проведи ініціацію моїх нових жриць. Ти будеш головною. Тож давай, виконуй обов'язки. Промовляй слова, а вони хай повторюють.

— А як же клятва, яку я давала? — розгубилася Міра.

— Так, а я й забула. Ану, дівчата, повторюйте: «Я клянуся ніколи не розголошувати таємницю ініціації жриць та інші таємниці богині Рінари, проводити ініціації лише з дозволу головної жриці або самої Рінари, служити богині Рінарі. А в разі свідомого порушення клятви хай мене спіткає раптова смерть».