28

Двері повільно зі скрипом відчинилися. Далі був коридор. Світло від портальної кімнати дало змогу розгледіти лише початок — далі панувала непроглядна темрява. Але й освітленої частини вистачало, щоб зрозуміти: цим проходом давно не користуються. Підлогу встеляв товстий шар пилюки, а зі стін і стелі звисали купи павутиння.

— Ну хоч одне добре: судячи з товщі пилу, тут давно нікого не було, — мовила Ранет. — То ж можна не квапитися, а спокійно обговорити наші плани, щоб не втрапити в халепу через якісь дрібниці. Потрібно скласти достовірні легенди, і щоб кожен знав їх, аби не було помилок, якщо нас будуть розпитувати.

— Тоді за основу візьмемо план Сенси й детально продумаємо наші нові біографії. І якщо ми потрапили в Темну імперію, то спробуємо розшукати наших терористів та їхній корабель, щоб дістатися до постраждалого екіпажу в хронокапсулах на місяці й врятувати їх, — мовила Міра.

— Ну, тоді давай розпочнемо. Нам ще потрібно звідси вибратися без пригод.

Вони проговорили години дві, детально обмірковуючи кожну частину плану дій у різних ситуаціях. Закінчивши обговорення, вони вирушили в коридор, попередньо створивши магічний ліхтарик. Минула майже година, а коридор не закінчувався. Раптом Міра, яка йшла попереду, різко зупинилася й крикнула:

— Всім стояти! Я відчуваю, що далі попереду якась невідома магія.

Вона нагнулася, взяла в руку уламок цеглини й кинула вперед. Пролунав гучний тріск, блиснула блискавка, на мить засліпивши подруг, в повітрі запахло озоном.

— Що це було? — скрикнула Сенса.

— Гадаю, пастка для непроханих гостей, таких як ми. Зараз перевірю, чи вона одноразова.

Вона знову кинула камінь. Жодної реакції — все було тихо.

— Ну, ходімо, доки не перезарядилася.

І вони пішли далі, уважно стежачи за стінами, стелею та підлогою підземелля. І недаремно: їм трапилися ще дві пастки. Падаюча масивна гранітна плита, яку завчасно помітила Сенса, та вилітаючі з ледь помітних отворів металеві стріли. Цю пастку помітила Ранет. Сили покидали, хотілося їсти й пити, а бісів тунель усе не закінчувався. До того ж постійна напруга й очікування небезпеки додатково забирали сили. І коли подруг охопив розпач і вони були готові здатися, магічний світляк осяяв масивні бронзові двері. Наблизившись до них з останніх сил і з думкою: «Щоб вони ще не були зачинені на замок, а за ними був вихід, а не другий коридор». І — о щастя! — двері самі відчинилися. І це справді був вихід. Надворі стояла ніч, повіяло свіжим прохолодним повітрям. Подруги якнайшвидше вибралися надвір, доки двері не зачинилися з невідомих причин. І тільки-но останній член їхньої команди покинув остогидлий коридор, як прохід гучно зачинився. Магічні світляки освітили лише невелику територію перед входом у підземелля. Друзі вирішили лишитися на місці до ранку, щоб не ризикувати, розібратися, де вони перебувають, і вдень вирішити, куди рухатися далі. Виставивши варту, лягли відпочивати. Першій вартувати випало Мірі. Година минула спокійно, аж тут неподалік у темряві почувся шерех. Міра засвітила магічний світляк і послала його в бік звуку наскільки це було можливо. І завмерла з переляку: майже на межі досяжності світляка з'явилися скелети в рештках іржавих лат. Вони повільно наближалися, один за одним ніби з порталу виринали з темряви в коло світла. У їхніх кістлявих руках були іржаві мечі. Скелети явно не були людськими. Їх окутував ніби негустий туман зеленого кольору. Постоявши з десяток секунд, Міра отямилася й тремтячим голосом промовила:

— Гей, народ, у нас халепа.

Голос пролунав тихо, але неподалік лежала Ранет.

— Що сталося? — пробурмотіла незадоволено Ранет. — Не моя черга вартувати.

Та тут її погляд упав на скелетів, освітлених магічним світляком. Вона схопилася на ноги, вилаявшися міцним слівцем із лексики портових п'яниць, і до Міри, дістаючи меч із піхов, подарованих батьком. Ранет таємно сховала його в батьків Сенси під дошкою підлоги, щоб не привертати уваги. А повернувшись, вирішила дістати — вона тепер графиня і може дозволити собі такі речі. Від шуму прокинулася й решта друзів.

— Ну, і що робитимемо? — запитала Марта.

— А нічого не лишається, тільки прийняти бій, відходити нам нікуди. Я нарахувала їх півсотні, — мовила Сенса. — Це скелети орків. Слава богам, серед них немає стрільців. Закидаємо вогняними кулями. І нічого страшного. Ну, Міро, ти готова?

— Гадаю, пора. Не будемо ризикувати й підпускати їх надто близько, — мовила вона й запустила вогняну кулю в найближчого скелета. Куля з шипінням пронеслася вперед і влучила в череп. Світіння навколо скелета згасло, і він розпався на окремі кістки. Решта скелетів додали швидкості. Одна за одною полетіли вогняні кулі, знаходячи свої цілі, і за хвилин три все скінчилося.

— Ну от і все, скінчилося, — мовила Сенса. — Ще б трохи — і мого резерву не вистачило б.

— І де вони взялися? — запитала Ранет. — Я думала, нам капець. І як таке можливо?

— Ну, в цих землях таке не новина. Купа темних магів проводять різні експерименти або виставляють мертвих для охорони якихось цінностей. Така безкоштовна охорона — пару заклинань — і все готове. Гадаю, можна заспокоїтися й лягати відпочивати, — мовила Сенса. — А я повартую, все-таки ніч — пора вампірів.

Та довго відпочивати не довелося. Надворі почало світати. Це дало змогу розгледітися навколо. Вони були під горою, вхід, з якого вони вибралися, а неподалік валялися кістяки нічних нападників. Удалині виднівся ліс. Поснідавши, вони вирушили в дорогу після того, як сонце висушило росу. Ішли повільно, пробираючись крізь високу траву, яка сягала пояса. Вирішили йти в бік рідного краю. Їм пощастило, що шлях не пролягав через гори, звідки вони з'явилися. Ліс наблизився й огорнув напівтемрявою — дерева росли так густо, що закривали сонце. У лісі було сиро, пахло прілим листям і грибами. Через брак сонця нічого не росло, тож пройти було можна, хоча завали траплялися часто, й доводилося робити чималі обходи. Вони часто зупинялися на відпочинок. Через густоту лісу вечір настав швидко. Стало неприємно й моторошно. У променях магічного світляка ліс виглядав непривітно. Через те, що світляк не висів на одному місці, тіні переміщалися, й здавалося, ніби дерева рухаються. Набравши гілок і розвівши багаття за допомогою магії, подруги стали готувати вечерю з продуктів, які захопили з собою на обід на природі. Набрали води з невеликого струмка, що біг неподалік і брав початок десь у горах, поставили казанок над вогнищем, кинули пару гілочок рослини, схожої на м'яту, й стали чекати, доки закипить чай. Раптом неподалік моторошно завив вовк. По тілу пробігли мурашки.