24

До замку Єлеонори вони добралися вечором, і було видно, що він потребував ремонту — простіше було побудувати новий. Замок виявився майже порожнім. При в'їзді їх зустріло двоє вартових. Дізнавшись, що прибув новий господар, вони відчинили іржаві ворота. Міра помітила ще вісьмох охоронців на мурах замку. Пройшовши крізь ворота та подвір'я, яке давно вже не прибирали, Єлеонора з чоловіком Лора, Ране́т, Сенса, Міра і перевертень наблизилися до дверей замку. Двері відчинилися, і їм назустріч вийшло троє: старий дід із довгою сивою бородою, молода чорноволоса дівчина на вигляд ровесниця Міри та огрядна жінка середніх років. Першим заговорив старий. Він говорив повільно, і голос у нього був якийсь скрипучий.

— Доброго вечора. Я Самбір, колишній маг і лікар у тутешньому баронстві. Заодно наглядаю за замком. А це моя дочка Аріола, вона мені допомагає, і наш кухар Мотря. А ви хто такі?

Леорон і Єлеонора вийшли вперед, і Леорон мовив:

— Я граф Леорон, а це графиня Єлеонора та наші друзі. Ми нові власники цього замку й земель колишнього баронства, а тепер графства. От приїхали подивитися, чим ми володіємо.

— Нічого доброго вам не дісталося. Покійний барон перед смертю занедбав усі справи, а як помер, не лишив спадкоємців. А тимчасовий господар зовсім нічого не робив. Усі мешканці роз'їхалися, лишився тільки я — мені не було куди податися, я прожив тут майже все своє життя. Та охорона: їм платять небагато, та й охороняти тут особливо нічого. А кухарка варить для мене, дочки й охорони. А села тут бідні. Ну, раз ви господарі, то проходьте. Попередили б — ми б приготували для вас кімнати й вечерю. А так не знаю, що й робити.

— Не переживай, ми самі все зробимо завтра. А сьогодні переночуємо в наметі. Нам не звикати, надворі тепло, дощу не передбачається. Можеш іти, Самборе, і ти, Мотре. А твоя дочка нехай покаже замок. Багато побачити ми не встигнемо, але на завтра залишиться менше. Я знаю, ви переживаєте, як ми поступимо з вами. То хочу сказати, що виганяти вас ми не будемо.

— Ну, Аріоло, показуй, що тут і як, — мовила Єлеонора, і вони пішли в замок.

— Можна називати мене Арі, — мовила дівчина й вийшла вперед. — Обережно, тут обвалилися сходи.

Замок зустрів їх напівтемрявою. Сміття й павутиння не було — усе-таки Арі тут прибирала. На першому поверсі замку розміщувалися велика зала для приймання гостей, балів, святкових заходів, кухня, кімнати для прислуги. Зараз тут жила охорона, решта кімнат були зачинені, в них звисало павутиння, а на підлозі лежав товстий шар пилюки. Вони всі піднялися на другий поверх — там була та сама ситуація в кімнатах, але коридор був чистим. Також прибраною виявилася бібліотека та кабінет колишнього барона. За столом сидів Самбір і читав якусь товсту книгу. Побачивши, що до нього зайшли нові господарі, він різко підвівся й застогнав від болю в попереку.

— Сидіть, не вставайте. Ми на хвилинку, просто зайшли глянути, що знаходиться в цій кімнаті, — мовив Леорон.

— Вибачте, я забувся, що це тепер ваш кабінет, і зайшов почитати щось на ніч. Я хоч і старий, але зір маю непоганий.

— І про що ви читаєте?

— Та ось знайшов у бібліотеці цікаву історію. Історія роду Тауер — великі маги й добрі були. Шкода, що нікого не лишилося.

— Самборе, ти помиляєшся, — мовила Єлеонора. — Ти правий, вони були великі маги, і тому їм вдалося воскресити душу дочки Міранди в новому тілі.

— Та невже? Оце так новина! Отже, велика магія повертається в наш світ.

— На жаль, вони повернули душу, а не магічні властивості тіла.

— Так вона не маг? — У його голосі відчулася нотка розчарування.

— Вона маг, але зі звичайними вміннями, і ще тільки вчиться.

— От і моя дочка не успадкувала жодного дару. Вона в мене дуже пізня дитина. Був ще син, але загинув — випадково потрапив під стрілу п'яного барона, що управляв цим замком. Так мені сказали, але я знаю, що це було не випадково. Та що я можу проти нього? І донька не влаштована. Щось я розговорився — давно, крім кухарки та п'яних охоронців, людей не бачив. А де зараз Міранда? Ото я старий став — ви ж казали, вона в академії.

Єлеонора посміхнулась:

— Вона зараз не в академії, а приїхала з нами. Ось вона поруч зі мною.

Самбір та Арі широко розплющили очі й витріщилися на Міру, ніби на чудо.

— Чи думав я, що побачу живу Міранду? У свій час, коли навчався, я стільки книжок перечитав, збирав інформацію про родину Тауерів. Навіть у руїни замку залазив — усе хотів віднайти якісь таємні закляття чи артефакти, а тоді закинув ту справу. І ось переді мною Міранда Тауер.

— А розвалин замку більше нема — там тепер стоїть новий замок, теж чари мого батька, — мовила Міра.

І тут очі старого знову широко відкрилися, і він пильно оглянув усіх.

— А цікаві прикраси у вас на шиях. І де ви такими розжилися? Дуже рідкісні речі.

— Та один з ельфів захотів влади й підбурив народ, а щоб ми не чинили спротив, надягнув оці прикраси, — пояснив Леорон.

— То ви ельфійський король і королева? Чутки дійшли й до нас. Пробирався через наші землі один вельможа й розповів про від'єднання ельфів і вигнання королівської родини. Раніше тут неподалік вирощували дорогу рослину, незамінну в магії. Без ельфійської магії вона рости тут не буде. То я подумав, може, нею займетеся ви на своїх землях? Ціни будуть страшенні. А нашийники я зніму. В архівах замку Тауерів, які зараз зберігаються в королівській бібліотеці, знайшов спеціальне заклинання. Той, хто придумав нашийники, мав універсальний ключ-заклинання. Не знаю, як воно потрапило до Тауерів, але воно справжнє. Я перевіряв одного разу — воно врятувало мене.

Не встигли друзі нічого сказати, як старий почав заклинання:

— Анті норо омеро здах, — промовив він, і на нашийниках клацнули замки, і вони впали на землю. — Ну як, запам'ятали? Може, ще колись знадобиться. А нашийники не викидайте, мало де пригодяться.

— Дякую, — мовив Леорон, приголомшений раптовим звільненням. — Повік не забуду. Бо щось новий король не поспішав виконувати обіцянку звільнити нас від них.