21

Вона вийшла з кімнати й стала вголос розмірковувати, прямуючи широким коридором на подвір'я. «Розробимо бізнес-план. Купимо все необхідне... Так, гроші є в моєму склепі. Звучить якось жахливо. Ніяк не можу звикнути до думки, що я вже померла, що є моя могила і в ній лежу я, тобто моє перше тіло. Мені негайно потрібен психолог. А де його взяти? Отже, божеволію потроху, Мірочко, тобто Мірандочко. От ти вже й сама з собою говориш. Добре хоч мене подібним ім'ям назвали, а то взагалі було б...» Так вона, розмірковуючи, вибралася на подвір'я, де побачила Елеонору та її чоловіка Леорона.

— Ну як справи, Мірандо? Як ти себе почуваєш?
— Стільки всього за один день. Таке відчуття, що зараз збожеволію. Якесь відчуття роздвоєності.
— Таке буває спочатку. Камінь душі — річ не без неприємностей, за все треба платити. Тепер потрібно обговорити наші подальші плани. До речі, імператор зі свитою відбув через портал у термінових справах. То що ми тут самі. Ти справді хочеш перетворити замок на якусь нічліжку?
— На досить дорогу. Для життя мені досить і однієї кімнати, а решта — що, має пропадати даремно? Думаю, ми непогано заробимо. Довго це не триватиме, інтерес поступово впаде. Але цього часу, думаю, буде достатньо.
— І ти хочеш, щоб цим питанням зайнялася я?
— Так. Як обживетеся у своєму замку, я зможу спокійно навчатися, а вам буде якась розвага й кошти. Зараз у вас із ними не дуже. Всі ваші заощадження лишилися у вашому палаці. Навряд чи новий правитель ельфів вам їх віддасть.
— Так, ти маєш рацію. Нас вигнали без коштів, у чому були. Але тут є деякі заощадження в королівському банку, однак їх мало. Тому я візьму на себе відповідальність за управління твоїм майном.

Після недовгих розмов вони домовилися про суму оплати. Було вирішено, що післязавтра, коли будуть готові документи, вони всі вирушать оглядати замок Елеонори та її чоловіка Леорона, лишивши тут частину охорони. Вирішивши всі питання, вони попрямували до табору, де на них чекали, нічого не відаючи, Лора та решта друзів. Першою їх зустріла Лора.

— Тату, мамо, що відбувається? Куди ви пропали? Я цілий ранок не могла вас знайти, і Міри не було. Я почала переживати. Я запитала в людей. Мені сказали, що прибули невідомі і ви пішли в замок. Вас так довго не було, що я почала думати: чи не провалилися ви знову в якесь підземелля?
— Усе гаразд, ми живі й здорові, як бачиш. Даремно переживала. А невідомі — то імператор і двоє з Вежі прибули розібратися з незрозумілим коливанням магічного фону. Ну от, заодно влаштували деякі земельні та майнові справи. Тепер ми власники невеликого замку та прилеглих до нього земель. Відтепер ми за людським титулом — графи. Сама розумієш, нам тепер дороги додому немає. Будемо жити тихо, не привертаючи зайвої уваги.
— Що ми переїдемо у відновлений замок Тауер? І нам не потрібно будувати новий?
— Ні. Як виявилося, землі замку Тауер мають законну спадкоємицю. А нам відійшли землі по сусідству разом із тамтешнім замком. Скоро ми туди поїдемо.
— Знайшлася законна спадкоємиця? І хто вона така? Чому про неї ніхто нічого не чув?
— Ти не повіриш, доню. Спадкоємицею є сама Міранда Тауер.

Очі Лори широко розплющилися від подиву. Міра тихо посміхалася.

— Але як? Цього не може бути! Вона померла багато років тому. Всі це знають.
— Ельфи також помирають і повертаються.
Лора боязко глянула на Міру, зрозумівши, що річ іде про таємний камінь душі. Елеонора помітила це й продовжила:
— Вона знає цю таємницю. Міранда теж ним скористалася. Я дала його їй. Він подіяв не так, як на нас, але результат є: Міранда жива і все пригадала. Імператор повернув їй титул і рештки земель. Я відтепер буду керівницею замку Тауер. Ми з нею домовилися.
— Ти бачила Міранду й розмовляла з нею? Клас! Я б хотіла з нею познайомитися, якщо вона не проти. Коли це можливо?
— Та хоч зараз. — Елеонора хитро посміхнулася. — Мірандо, знайомся, це моя донька Лора. А це, — вказала на Міру, — графиня Міранда Тауер.

Вираз обличчя Лори в той момент неможливо було описати. А Елеонора, Леорон і Міра голосно розсміялися, й Елеонора крізь сміх мовила:
— Коли я дізналася, я теж була здивована не менше, ніж ти.
— Ти — Міранда? Оце так новина! Наші всі впадуть. Небеса, ти Міранда! Ну й ну! Якби це сказав хтось інший, не повірила б.
— Та я й сама не вірю, — мовила Міра. — Така каша в голові.
— А як ми це розповімо нашим? Про камінь душі не можна говорити.
— Міранда придумала, що це невідоме, не зовсім вдале чаклунство її батьків повернуло її до життя через багато років. А вчора в замку повернулася її пам'ять про минуле.
— Непогано придумано. Зі славою про могутність її батьків виглядає логічно й правдиво, — мовила Лора, почухавши потилицю.
— Ну, ви тут поговоріть, а я з батьком піду й дам кілька розпоряджень щодо робіт у таборі.
— Ти знаменита, Мірандо. Аж не віриться. Тільки одного не розумію: чому в тебе такий малий резерв магії?
— Ну, душа в мені Міранди, а от із тілом, видно, не все ясно. Одне в могилі, а це — нова оболонка моєї душі.
— У нас, ельфів, перевтілений є точною копією попереднього життя, незалежно від того, хто їх народив. Магія каменя душі. А тут збій у магічному плані. Ну що, ходімо, приголомшимо решту наших.

І вони вирушили на пошуки. Шукати довго не довелося. Ті сиділи біля багаття, де на тринозі в казані щось булькало.

— Дивіться, Міра з Лорою йдуть, — мовила Марта.
Всі повернулися туди, куди махнула рукою Марта.
— Ви вчасно. Якраз у нас до кипіння каша, — мовила Ранет. — Ідіть, беріть посуд, потім розповісте новини.
Лора тихо шепнула Мірі на вухо:
— Якщо ми не хочемо, щоб вони випадково подавилися, не варто розповідати наші новини під час їжі.
— Ні, ніяких новин. Я страшенно голодна. Усі новини — після їжі. Та й новин особливих немає.
— Ну, раз так, то давайте поїмо, а вся решта справ — потім.

Їли мовчки. Коли посуд був зібраний і помитий, Ранет відновила допит.