15

У призначений час вони зайшли до кабінету голови академії. Там була й Валькірія.
— Це і є ті самі порушники дисципліни? Хоча ці можуть. — здивувалася Люсі. — І що вони накоїли цього разу, мені страшно й подумати.
— Запізнилися на заняття, і підозрюю, вони ельфійську дурман-траву вживали.
— Чому ви так вирішили, Валькіріє? — запитав старий маг.
— Вона стверджує, що вона принцеса, погляньте на неї, а інша — що групи переплутала, стверджує, що вона з групи магів, а дару нуль.
Бальтазар і Люсі здивовано переглянулись.
— Ну, вона дійсно принцеса Лора. Це правда. І Міра дійсно студентка магічного факультету, наробила парочка шуму, ви тоді були у відпустці. Принцеса тут будинок відремонтувала закляттям восьмого рівня. А Міра зняла нашийник Осіріуса з перевертня, бачте, давив сильно йому горло.
У Валькірії очі полізли на лоб від почутого. Справившись із почуттями, вона промовила:
— Нічого не розумію. Сьогодні я після ініціації перевірила її — показало відсутність дару, от я й подумала, що вона з групи травниць.
Цього разу черга дивуватися настала в Люсі й мага. Люсі підійшла до Міри, піднесла долоню до грудей і розгублено мовила:
— Дійсно, дар пропав, але як? Він або є, або його нема.
— Я про таке не чув ніколи, — мовив старий маг.
— І що будемо робити?
— Ну, хай ходить на заняття, вивчає теорію. Якщо дар не повернеться, переведемо на факультет травниць. Проведемо дослідження, може, й знайдемо причину, — мовив Бальтазар і поглянув на учениць. — Ну ви й даруєте сюрприз за сюрпризом.
— Вежу повідомимо про інцидент? — запитала Люсі.
— Доведеться. Принцесо, ти до себе в кімнату, а ти, Міро, до знахаря, ми теж зараз підійдемо. А ти, Валькіріє, про інцидент — нікому. Всі можуть бути вільні. Міро, на три дні звільняю тебе від занять, будеш проходити дослідження.
Міра повернулась до будинку втомлена й замучена безліччю тестів і експериментів. Але причину втрати дару й те, що буде далі, так і не дізналась. У будинку її всі чекали, й не встигла Міра зайти, як її закидали різними запитаннями. Лише принцеса промовила, щоб дали подрузі перевдягнутися й поїсти, а тоді приставали з питаннями.
Пізнього вечора всі зібралися в холі на дивані.
— Міро, що тобі сказали після досліджень?
— Нічого. Так і не виявили, кажуть, що я в чудовому стані. А куди дівся дар і чи повернеться — невідомо. Запропонували пару днів відпочити. Якщо за місяць нічого не зміниться, тоді мене переведуть на факультет травниць. А у вас що нового?
— Нас запросили на день народження до принцеси Ленори, моєї молодшої сестри й спадкоємиці, якщо зі мною щось станеться. Я годину назад отримала запрошення.
У подруг від здивування на мить відкрились роти.
— Ну тебе зрозуміло, а ми тут яким боком? — запитала Міра. — І ти не казала, що в тебе є сестра.
— У запрошенні говориться, що я можу взяти з собою своїх подруг.
— Ну, у нас нема що вдягнути, і навряд чи з занять відпустять, — із сумом промовила Міра.
— Вибач, не ображайся, але нас, перевертнів, ваш народ не дуже любить. І не думаю, що мені будуть раді.
— Ну, наш народ крім себе нікого не любить. І мене це все не турбує, ви мої подруги. Кому не подобається — то їхні проблеми. Із занять нас відпустять. За три дні в нас вихідні. Виберемося в столицю, там і купимо сукні.
— А це безпечно? Ти ж принцеса і маєш багато ворогів, — поцікавилась Ранет.
— Усім не догодиш, завжди знайдуться незадоволені. Але мало хто знає, що я тут.
— Кому треба, знають усе. Не можна недооцінювати ворогів, — зауважила Ранет.
— Ну, і ми дещо навчились. Що ми даремно тренуємось?
— Що ми підемо в місто зі зброєю? — здивувалась Марта.
— Так, тут таке життя. Без зброї або охорони ходити вулицями міста небезпечно. Варта скрізь встигнути не може. А для багатьох убити заради наживи — раз плюнути. У столиці спокійніше. А от в інших містах і на дорогах завжди треба бути на сторожі, — мовила принцеса. Сенса кивнула на підтвердження слів.
— І коли ми й як потрапимо до тебе додому? Це ж стільки днів добиратись, — поцікавилась Міра.
— На такі випадки мені видали кристал переносу. Його сили вистачить ще на два рази. Кажуть, раніше маги землі могли їх заряджати, а тепер, щоб він сам відновився, треба тридцять років. Тому вони недешеві, й не кожен може собі дозволити таку розкіш. До свята ще десять днів.
— А в вас дарують подарунки на день народження? — поцікавилась Марта.
— Так, дарують, лиш доки не виповниться двадцять один рік, і іменинник сам каже, що хоче отримати. А от чи подарують — то вже інша справа. Я вже чотири роки прошу лук і стріли, досі чекаю. Дарують лише прикраси.
— А сама придбати хіба не можеш? — здивувалась Міра.
— Зачарований ельфійський лук можна отримати або в подарунок, або вступивши на службу у військо.
— Тоді зрозуміло. А що бажає твоя сестра?
— Вона колекціонує рідкісні квіти. Майже весь сад ними засадила — краса неймовірна. Навіть кущ ліорів із ворожого континенту дістала. Яка краса й аромат, а чай із пелюсток — який приємний.
— І де вона його дістала? — запитала Міра.
— На межі ельфійського й людського королівств є баронство Пароз. Ще в часи війни з темними силами його предок привіз для своєї коханої білі ліори, відтоді вони їх і вирощують. І смерть тому, хто посміє вивезти за межі баронства хоч гілочку. Він і подарував їх моїй сестрі, взявши слово, що вона нікому не дасть на розвід, а ельфи не чіпатимуть його баронство. У мене є книга з кольоровими картинками квітів, називається «Квіти імперії». Там є зображення, я зараз покажу.
І принцеса побігла нагору, у свою кімнату. За мить вона повернулась із товстою книгою. Вона відкрила на потрібній сторінці.
— Дивіться, ось вони.
Подруги підійшли ближче й стали розглядати зображення квітів.
— Та це ж білі троянди! — здивувалась Марта.
— Троянди? Що це? — поцікавилась принцеса.
— Це в нас так називають такі квітки, — вона ткнула пальцем у малюнок. — Вони бувають червоні, жовті…
Очі принцеси широко розплющились від подиву.
— А в нас ростуть лише білі, навіть на ворожому континенті. От би дістати такі, — мовила принцеса.
— На жаль, до них не дістатись, — Міра тяжко зітхнула. — Я сьогодні вимоталась. Уже пізно.
— Справді, час, — мовила Марта.
Всі розійшлись по кімнатах.