12

Наступного дня їх, як завжди, розбудили. І зайшла Люсі.
— Ну, сьогодні в будинок привезуть меблі. А завтра ви туди переберетеся. А сьогодні можете прогулятися територією академії, а післязавтра ми серйозно займемося вашою освітою. А зараз можете відпочивати. І ніякої магії.
— Добре, ніякої магії.
Цілий день вони ходили, розглядали територію академії. Спочатку пройшлися приміщеннями, але двері скрізь були закриті. І вони пішли в парк. Там вони зустріли Ширу. Пізніше принцеса сказала, що їй потрібно владнати одну справу, і зникла на годину. Коли повернулась, Міра запитала:
— Ну, як, усі справи закінчила? Бо вже час обіду і хочеться заморити черв'ячка.
— Ну, це не зовсім моя справа, вона і вас стосується. Я домовилася тут із людиною, яка завозитиме нам меблі, щоб він у місті підібрав щось пристойне, не набір дощок та рулон ганчір'я на підлогу. Тим більше, що це все залишиться академії, а плачу я. І він повідомив, що на відремонтований будинок накинула око Люсі, тому заперечень не буде.
— І скільки ми тобі винні? — запитала Шира. У неї не було зараз і мідної копійки, а боргів вона не любила.
— Я старалася не для вас, а для себе, тому ви мені нічого не винні. Вважайте це подарунком.
— Ну, тоді ходімо щось перекусимо, — мовила Шира. Після обіду вони знову пішли в парк, де й прогуляли до самого вечора.

І ось настав день переїзду. Будинок став просто шикарний. Обстановка в ньому хоч і не була досить дорога, але все було підібрано зі смаком. У кімнатах теж були нові меблі: м'яке ліжко, шафи, штори, картини на стінах. На підлозі — м’який килим. Міра розклала свої скромні речі з рюкзака. Поставила фото батька і матері на тумбочку біля ліжка поряд з маленьким світловим шаром, який виконував роль нічного світильника. Вийшла з кімнати, пройшовши сходами в хол, вона побачила на дивані Ранет і Марту.
— О, ви теж тут. Уже розібрали речі? — Міра сіла поруч.
— А скільки там тих речей, — махнула рукою Марта.
— Ти права. Зате в нас є де жити, принаймні найближчі роки. Трохи грошей. Чи ми думали тоді, як розбилася наша рятувальна капсула, про таке, ночуючи в дикому лісі під відкритим небом, серед зграї голодних вовків?
— А решті екіпажу пощастило менше. Я часто думаю про них, дивлячись на місцевий місяць. Що стояло тому гаду відправити їх сюди? Яка різниця? — мовила Ранет, у її голосі відчувався біль.
— Просто він боявся, що його тут відшукають і покарають, і вирішив у такий спосіб себе захистити. Ну нічого, закінчимо академію магії і відшукаємо. Хай начувається. Не знаю, як ви, а я пару заклинань підберу для них, — зловісно мовила Міра.
— Думаєш, вони до того часу доживуть? — мовила Ранет.
— Такі упирі досить живучі. Але мене цікавлять не вони.
— А що тебе цікавить? — здивувалася Марта.
— Рятувальний човник.
— І навіщо він тобі? На ньому додому не доберемося, — запитала Марта.
— Врятувати інших, тих, хто зараз на місяці.
— Але як? Ну знайдемо рятувальний човник, а далі що робити? — запитала Ранет.
— Ти читала характеристики зорельота?
— Так, Міро, але зореліт зараз летить далеко звідси. Не розумію, — знову не зрозуміла, куди веде думку Міра.
— Рятувальний човник капітана корабля відрізняється від інших. Це свого роду малий міжпланетний корабель. Він може взяти одну рятувальну капсулу собі на борт за необхідності.
— Так ти хочеш скористатися його човником, щоб перевезти сюди інші?
— Ну нарешті дійшло. Там у них є тільки три місяці життя, і ніякої надії на порятунок. А тут є шанс якось влаштуватися. А хто не захоче, хай чекає в капсулі. Капсулу десь сховаємо. Островів, віддалених від материків, я дивилася на карту, тут вистачає. А щоб добратися до капсули капітана, нам потрібно навчитися боротися з тутешніми монстрами, і академія нас просто так не відпустить. Це питання теж потрібно вирішити. Магія, сподіваюся, допоможе знайти капітана. Та й кошти треба дістати на експедицію, і багато чого ще зробити. Ми нічого не знаємо про материк, де сіла капсула. Відомо одне: між імперіями точиться постійна війна, і нас сприймуть як ворожих агентів. Спершу нам потрібно закінчити академію. Тут ми отримаємо багато потрібної інформації та знання, які знадобляться для реалізації моєї ідеї порятунку. Хоча впевненості в успіху насправді я не маю, але спробую зробити все можливе. Не хочу відчувати все життя провину за бездіяльність. А зараз головне для мене навчання. Якщо я маю якийсь дар, що допоможе в реалізації ідеї, я хочу витиснути з нього всі соки.
— Ну ти, Міро, даєш! Коли це тобі спало на думку?
— Як потрапила сюди, в академію. Лежала, дивилася на тутешній місяць, і тут мене осяяло.
— Можеш на мене розраховувати, — мовила Ранет.
— І на мене також, — мовила Марта, — разом щось придумаємо. Час у нас є. Дійсно, зараз нічого планувати не можна, ну як ціль для досягнення і стимул навчання використати можемо. Все не так погано: у нас є житло, їжа, друзі і п'ять років ми цим будемо забезпечені.

Почулися кроки. Подруги повернули голову і побачили Ширу, яка спускалася сходами.
— Ви вже тут, — мовила вона, — а я думала, що я перша. Речей то в мене нема.
— І в нас їх небагато. Широ, а як ти потрапила в академію? — запитала Марта.
— Історія моя коротка. Схопив у лісі мене один маг для своїх ритуалів і запер мене в підвалі. Але мене визволили маги, які розслідували злочини того дурня. Привезли сюди. На мені був нашийник обмежувальний, мою волю. Дякуючи Мірі, — вона кивнула в бік дівчини, — я стала вільна, і мені запропонували навчатися на травницю. Я й погодилася. Нашому селищу потрібна травниця, яка вміє лікувати. Часто трапляються нещасні випадки на полюванні, різні сутички. Іноді нас сприймають за об'єкт полювання.
— Так ти та сама вовчиця? — здивувалася Міра.
— Так, та сама. Ще раз велике спасибі за порятунок, вік не забуду. Для нашого народу воля понад усе.

Незабаром спустилися принцеса і вампіра.
— Що, дівчата, секретничаєте? — мовила принцеса.
— Та які там секрети, просто розповіла коротко, як я сюди потрапила, і що я перевертень.
— А вовчиця в кабінеті голови академії, — мовила принцеса.
— Так, це я. За документами мене записали твоєю слугою. Ну я їх попередила, що перевертні ніколи не прислужують.
— Не переживай, я претензій не маю, обійдуся без слуги. Я слуг не потребую. Я хотіла бути воїном, а воїнам слуги не потрібні.
— Ну, я думаю, навчання магії, володіння мечем і луком можна опанувати й самому. Та й магія не завжди допомагає. Іноді гострий меч і влучний постріл є ефективнішими за магію. Магія потребує багато часу на заклинання, — мовила Шира.
— А давайте ми самі будемо тренуватися хоча б у стрільбі з лука й арбалета. Для меча потрібен учитель, — запропонувала Марта.
Міра подумала: їй у чіп записали, як битися на мечах, і рукопашний бій, майже все про виготовлення луків, стріл та іншої зброї, кування мечів, курс виживання і купу потрібних і не дуже потрібних у даних обставинах речей. А от практика й тренування не завадять. Без практики й тренувань самих знань недостатньо. Вони не раз у цьому переконувались. А при пошуках рятувального човника капітана-зрадника вони будуть необхідні. Та й чіп Ранет не пустував. Ідею Марти прийняли на «ура», лишилося роздобути зброю для тренувань. Не встигла подумати Міра, як Сенса мовила:
— Непогана ідея, тренування не завадять, але нам потрібна зброя. А де ми її дістанемо? Я певна, магам така ідея не сподобається.
— Домовимося з охороною. За невелику плату вони все дістануть. Зараз піду вирішу це питання. Для тренування потрібна площадка між будинком та стіною. Сміття вже вивезли.