8

Було використано знайдені труби для води та інші речі, вцілілі будівельні блоки статуї і тому подібне.  Для підняття води використовують вітряки, які приводять у дію насоси. Вони накачують воду у дві високі вежі, а звідти вона потрапляє в будинки. Воду забираємо з північної частини, а стоки випускаємо з південної.

— А який сенс? Це ж озеро! — мовила Міра. — Ви п'єте брудну воду.

— Багато хто думає, що це озеро, але це річка. Вона бере початок у далеких горах і глибочезним стрімким потоком плине тут, у низині, утворюючи ніби озеро. А далі зникає під землею, за сорок кілометрів виходить знову на поверхню і стрімко плине в океан.

Міра вивела карту в голові й упевнилася в правильності сказаного.

— Воду нагрівають спеціальні магічні камені. Обладнання для ванної кімнати роблять гноми. Так само, як і всі світильні кулі, але вони слабкі, а ці… — Вона вказала на люстру, знайдену в руїнах. — І використовують магію Тіріона та нічного світила. Всередину скляної кулі вмонтований кристал, який перетворює накопичену магічну енергію, ману, на світло. Щоб погасити, треба мовити слово «тара» і сплеснути в долоні. Увімкнути — промовити «зера» і двічі сплеснути в долоні.

— Цікаво було дізнатись, дякую за розповідь, — мовила Міра.

— Нема за що. Якщо будуть запитання — відповім, якщо знатиму відповідь. Завтра на нас чекає багато цікавого. Академія магії — цікаве місце. Але я мріяла стати воїном, а не магом.

— Я також мріяла зовсім про інше, але я теж тут. І нічого не можу вдіяти на цей момент, — мовила Міра.

Настав ранок. У двері постукали. Принцеса встала, підійшла до дверей.

— Хто там? Що потрібно?

— Маг наказав розбудити вас. За годину вирушаємо. Просив не затримуватись.

— От жаднюги! Могли б і поснідати нам запропонувати. А то: «Збирайтесь, скоро вирушаємо!» А я таки принцеса ельфів!

Та у відповідь була тиша. Зібравшись, вони спустились на перший поверх, де на них чекали Ранет і Марта, а також маг з охороною.

— Щось ви довго збираєтесь, на нас чекають.

— Нічого подібного! Це ви рано. І взагалі, могли б і поснідати нам дати, — зло мовила принцеса.

— В Академії магії поїсте, принцесо. А зараз ходімо за мною.

Вони довго йшли вулицями міста, доки не прийшли до Рибацьких воріт. Маг показав свій медальйон, і варта їх пропустила. Пройшовши кам'янистим берегом, вони дійшли до пристані.

— Бачите, он видніється Академія. Зараз прибуде річковий корабель. Він, окрім екіпажу, може взяти на борт до п'ятдесяти пасажирів.

За двадцять хвилин їх зустрів капітан на прізвисько Пивна Бочка.

— Доброго ранку, ваша світлосте! Ви якраз вчасно, корабель вже готовий до відплиття, і ми чекаємо лише на вас.

— Ну й добре. Леді, прошу на борт. Цей корабель за пів години доставить вас на острів, де знаходиться Академія. Де ви проведете п'ять років і станете великими магами. Щоправда, не всі. Дехто може й не дожити, якщо не дотримуватиметься правил Академії магії. Адже магія не любить жартів.

Він особливо пильно глянув на Сенсу й принцесу і продовжив:

— Цей корабель курсує між містом і Академією тричі на день. На ньому доставляють майже все необхідне для потреб Академії.

Капітан віддав наказ, і команда дружно взялася за весла.

Наблизившись до Академії, вони побачили її на всій красі. Це була величезна будівля з безліччю веж. На найвищій майорів стяг Академії — синій, у центрі якого була сова. Академія займала чималу площу. Невдовзі корабель пристав до пристані. Зійшовши на берег і пройшовши з десяток кроків, вони опинились біля великих воріт. Маг показав перепустку, й охорона їх надовго не затримала. Ворота зі скрипом відчинились. Пройшовши крізь них, подруги опинилися на пустельній площі, за якою виднілися триповерхові навчальні приміщення, а також височенні вежі.

Маг вийшов уперед і наказав подругам іти за ним. Пройшовши через усю площу, вони опинились біля невеличких дверей. Маг узявся за ручку, двері з неприємним скреготом відчинилися.

— Ласкаво просимо до Академії! — Маг жестом запросив проходити.

У приміщенні було темно. Маг сплеснув у долоні, і на стінах у спеціальних підставках поволі почали розгорятись невеликі світлові кулі, розсіюючи пітьму та висвітлюючи довгий сірий коридор, підлога якого була вкрита мозаїкою з відшліфованих шматочків мармуру.

— Чого зупинились? — буркнув маг. — Мені набридло з вами няньчитися. Здам вас кому треба, отримаю нагороду й відпочину.

Подруги, постоявши кілька секунд, повільно рушили вперед, а за ними, в міру їхнього просування, один за одним згасали світлові кулі. Десь за двадцять кроків коридор роздвоївся. Подруги сповільнили крок, не знаючи, куди повертати.

— Нам ліворуч, — промовив маг, — а далі повернете праворуч. Потім угору на другий поверх, а далі ліворуч по коридору. Зупиніться біля третіх дверей і чекайте, доки я вас запрошу. Стійте, нікуди ні кроку! І швидше рухайтесь, повзете мов черепахи.

Діставшись до потрібних дверей, подруги зупинились. На дверях був незрозумілий напис. Маг злегка постукав, відчинив двері й зайшов усередину. Хвилин двадцять за дверима чулася розмова, але слів не можна було розібрати. Потім двері знову відчинились.

— Заходьте мерщій, не затримуйте нас, — мовив маг.

Зайшовши всередину, подруги опинились у просторій кімнаті. За столом біля невеликого вікна сиділо двоє людей: сивочолий, трохи лисуватий, огрядний дідуган із довгою, пишною, чепурно розчесаною бородою та довгими вусами, і вродлива, чорноволоса, молода, струнка жінка років тридцяти. У кімнаті також була шафа, забита книгами, вкритими товстим шаром пилу, та вицвіла від старості велика картина над каміном.

Дідуган і молода жінка пильно подивились на подруг, що ввійшли, потім на мага. Старий, умостившись зручніше, промовив, повільно розтягуючи слова. Голос у нього був скрипучий, немов старий дуб на вітрі.