6

Нас, вампірів, взагалі не люблять, але бояться, — і Сенса посміхнулася, виставивши напоказ свої ікла. Потім продовжила: — Перше правило: ніколи не вір магу, особливо з вищого світу.

— Відчуваю, буде весело, — мовила Ранет.

— Будемо триматися разом, і все буде гаразд. Я багато чого знаю, буде вам цікаво. Колись розповім багато корисного. Ви мені сподобались. Дивлячись на вас, у мене виникає відчуття, що в Академії нудно не буде, — мовила Сенса. — А зараз треба щось поснідати, і я хочу спати. Уже давно ранок.

Вона підійшла до дверей і крикнула:
— Гей, ви там! Ви що, хочете нас заморити голодом?

За дверима почувся шурхіт, заскрипів замок, двері відчинилися, і до кімнати зайшов чолов'яга з двобічною сокирою.

— Ану тихо! Чого розкричалися? Наказів щодо їжі не було. Ти, мордо вампірська, якщо хочеш їсти — їж їх, — він вказав сокирою на подруг. — Увечері порталом прибуде комісія. І думаю, вам їжа більше не знадобиться, — він провів рукою по шиї. — Це ж треба: убити алхіміка та його учня, який прийшов урятувати вас від нежиті!

І він вийшов із кімнати.

— Що? Нас звинувачують у вбивстві? Та всі ж бачили! — мовила Ранет.

— А що бачили? — мовила Сенса. — Справжні події бачили небагато. А решта дивилися здалеку і були налякані. З'явилися мерці, потім прийшов Пейн, а ми — раз! — і вбили його. А потім і учня. Дехто міг не розібратися, що сталося. Подумали, що Пейн прийшов на допомогу. А ми, виходить, чорнокнижники.

— Нічого собі події розгортаються! Сподіваюся, пришлють не дурнів і вони в усьому розберуться, — мовила Ранет.

— Раз їсти не дадуть, пропоную поспати, — Сенса позіхнула. — Вампірам пора спати.

— А що ти будеш робити в Академії? Не думаю, що для тебе проводитимуть нічні заняття.

— От тому, Міро, вампіри й не хочуть вступати в Академію. П'ять років жаху, — Сенса лягла в ліжко і швидко заснула.

— Ну що, може, й ми зробимо те саме? Нічка була неспокійна, — запропонувала Марта, кивнувши головою в бік Сенси.

— А вона не дихає, — помітила Ранет.

— Ні, дивіться: вона зробила вдих, — мовила Марта. — А видиху нема.

Минуло пів години.

— Дивіться, видихнула! — мовила Ранет.

— Досить вам! Давайте й ми поспимо, — мовила Міра.

За пів години в кімнаті запанувала тиша.

Їх розбудив шум за дверима. Потім до кімнати зайшов немолодий чоловік із довгою сивою бородою й таким самим волоссям, зібраним у пучок.

— Ну, доброго дня! Я Некрос, маг четвертого рангу, голова слідчої комісії. А ви, як мені сказали, ті, що відправили на той світ алхіміка Пейна та його учня-практиканта?

— Так, ми ті самі, — мовила Сенса, встаючи з ліжка.

— Ну, розповідайте свою версію нічних подій. Я з самого ранку тільки те й роблю, що вислуховую всіляке.

— Ну, їдемо ми, нікого не чіпаємо, — мовила Сенса. — Аж раптом із кущів нежить поперла. Чую крик позаду, повертаю голову й бачу: падають два охоронці. Тут з'являється Пейн. Я така, на радощах, підбігаю: мовляв, прийшли врятувати. А він: «Вибачте, грошей мало платять, от я вас пограбую зі своїми живими мерцями». І хотів був віддати команду, як вона дістала якийсь артефакт, — Сенса вказала на Міру, — і давай нежить косити. Якби не вона, усім би кінець. Я зраділа, думала: ура, перемога! — коли вискакує ще один придурок і давай вогненними кулями кидатися. Ну, я й пустила свою. Ото й уся історія.

— Так, мені й таке розповідали, й інше. Ти — зрозуміло хто. А ви звідки будете? І хто такі?

— Ми просто подорожуємо. Я — Міра, а це — Ранет і Марта. Ох і злякалась я! Ніколи такого не бачила.

— Ну, і звідки ви подорожуєте? — насупивши брови, запитав маг.

— Із Леорів. Ми прості робітниці. Набридло нам сидіти в лісі, вирішили світ побачити.

— Ну, і як сподобалася подорож? — маг злегка посміхнувся.

— Не дуже, — тихим голосом відповіла Міра. — Тут такі жахи.

— А артефакт де вкрала?

— Нічого я не крала! Це річ мого покійного батька. Його зграя вовків загризла. А де він знайшов річ — я не знаю.

— Нам доведеться її в тебе забрати. Річ дуже небезпечна. Решту речей повернуть після закінчення слідства. А зараз я проведу магічну перевірку.

Він зняв із пояса мішечок, розв'язав і дістав прозорий кристал.
— Це — індикатор магії. За наявності навіть прихованого магічного дару він змінює колір залежно від сили дару. І якщо він у вас виявиться, доведеться пройти навчання в Академії магії. Підходьте по черзі.

Першою підійшла Сенса.

— Тебе й перевіряти нічого, сама знаєш закон.

— Ну, я просто захищалася, — ображено мовила вона.

— Використання магії було? Було. Закон є закон. Наступна.

Підійшла Міра.
— І що тут у нас? — він глянув на кристал. Той став рожевим. — Ти теж поїдеш в Академію. Дар слабкий, але є. У кращому разі вийде маг першого рангу або алхімік. Наступна.

Підійшла Ранет. Кристал залишився майже прозорим.
— А ти після закінчення слідства можеш бути вільною. Твого дару не вистачить навіть на перший ранг.

— А можна я буду їхньою слугою і вивчуся на травницю? Будь ласка!

— Хм. Хочеш бути травницею?

— Дуже хочу.

Марта підійшла до мага на перевірку.

— Іти хочеш? — Марта кивнула. — Чудово, зараз пройдемо перевірку. — Він підніс кристал і мовив: — У тебе така сама ситуація. Бути вам обом травницями. У нас розпочався набір в Академію, а я вже маю чотирьох абітурієнтів. Ну, у мене все. Завтра вирушимо в дорогу, за тиждень будемо на місці. І не думайте тікати — буде погано.

— У мене питання… точніше, прохання.

— І що ви хочете? Сенса, я правильно запам'ятав?

— Так. Я б хотіла, щоб нас тут нагодували й повідомили мою маму про моє відбуття в Академію.

— Добре, вас нагодують. І кого я маю повідомити? Баронесу Анделу з дому Старк?

Марта, Ранет і Міра витріщилися на Сенсу. Маг витріщив очі й відкрив рота. За секунд п'ять таки промовив: