Розділ 2

​— Закінчуй руну! — рев Кая більше нагадував удар грому, ніж людську мову.

​Він зробив блискавичний випад, збиваючи з ніг першого мисливця. Його пазурі залишили глибокі борозни на металевих обладунках ворога, але сіті вже летіли в його бік. Майя, не зважаючи на гуркіт битви, зробила останній мазок золотою фарбою на зап'ясті Кая. Руна спалахнула сліпучим світлом, відкидаючи тіні назад до стін.

​— Готово! Тікаймо! — крикнула дівчина, хапаючи свою сумку з магічними фарбами.

​Вони вискочили на дах саме в ту мить, коли двері мансарди остаточно розлетілися на друзки. Нічне місто зустріло їх холодним дощем, який миттєво змивав залишки людського тепла. Кай, у подобі величезної пантери, підставив спину Майї. Вона вчепилася в його чорну, мокру від дощу шерсть, і вони кинулися в нескінченний лабіринт хмарочосів.

​Це була гонка зі смертю. За ними летіли механічні дрони мисливців, що прошивали темряву червоними променями сканерів. Кожен стрибок Кая ставав дедалі важчим. Він відчував, як частина його "я" зникає з кожним ударом серця.

​— Каю, не мовчи! Говори зі мною! — Майя притиснулася до його вуха. — Згадай ліс! Згадай запах хвої!

​— Я... я бачу тільки... сталь, — прохрипів Кай у її думках. Людські слова вислизали від нього, як пісок. — Майя, кольори... вони стають сірими.

​Щоб врятувати його розум, Майя почала розповідати йому історії. Вона почала згадувати легенди про інших перевертнів, які вони чули протягом усіх цих років.

— Згадай вовка Фенріра, Каю! Він не здався, коли світ став холодним. Згадай леопарда Ареса, який поборов залізо! Ти — частина цього ланцюга! Ти — 21-ша іскра!

​Раптом Кай зупинився на краю недобудованого мосту, що висів над безоднею промислового району. Шлях перегородила фігура в плащі, що світився синім електричним вогнем. Це був Майстер Глухоти, права рука Лорда, що знищував магію.

​— Ти останній, Пантеро, — промовив Майстер, і від його голосу бетон під лапами Кая почав тріскатися. — Твоя пам'ять належить нам. Віддай її, і ми залишимо тобі життя... звичайної, нікчемної людини.

​Кай відчув, як його лапи починають тремтіти. Його спогад про перше полювання під повним місяцем раптом розчинився, залишивши лише пустку. Потім зник спогад про те, як смакує чиста джерельна вода.

​— Ніколи, — прошепотіла Майя. Вона вихопила пензель і намалювала в повітрі руну «Відлуння».

​У ту ж мить повітря навколо них завібрувало. З темряви, наче привиди минулих перемог, почали з'являтися образи. Аня зі своєю срібною скрипкою, Ліда з гайковим ключем, золотисті іскри леопарда... Це були не самі герої, а їхня енергія, збережена в історії світу. Вони створили навколо Кая і Майї захисний кокон зі світла.

​— Стрибай, Каю! — крикнула Майя. — До Безодні Початку залишилося всього одне провалля!

​Пантера зібрала останні сили. Він не просто стрибнув — він полетів, підтримуваний вірою всіх тих, хто був до нього. Це був стрибок віри, де на кону стояла вся магія світу.

​Коли вони приземлилися на іншому боці, Кай знову став людиною. Він лежав на холодному даху, і в його очах була порожнеча.

— Майя... хто я? — запитав він, дивлячись на свої руки, які вже не мали пазурів.

​Вона міцно обняла його.

— Ти — той, хто врятує нас усіх. Ми вже біля входу. Подивись — це і є Безодня.

​Перед ними, посеред покинутого заводу, зяяв розлом, з якого виходило м’яке, тепле сяйво прадавньої землі. Це був вхід до серця світу. Але щоб увійти туди, Кай мав зробити те, чого боявся найбільше — стати людиною назавжди.