Розділ 1

Кай стояв на краю карниза шістдесятого поверху. Його чорна куртка тріпотіла на вітрі, а каптур приховував обличчя, залишаючи видимими лише очі — два розплавлених шматочки бурштину. Він відчував, як усередині нього ворушиться Звір. Це був не той могутній хижак, що колись володарював ніччю, а втомлена, поранена істота.

​Джерело Магії засихало. Сьогодні вночі він відчув, як іще одна нитка, що з’єднувала його з дикою природою, обірвалася.

​— Залишилося зовсім трохи, — прошепотів Кай. Голос його був низьким, із ледь помітним гарчанням.

​Він зробив крок у порожнечу. Замість того, щоб упасти, його тіло витягнулося в польоті. Одяг ніби розчинився в темряві, а м’язи налилися сталевою міццю. Наступної миті на сусідній дах м’яко приземлилася Чорна Пантера. Її шерсть була настільки чорною, що здавалося, ніби в міському пейзажі просто вирізали шматок простору.

​Кай мчав по дахах, перестрибуючи через вентиляційні шахти та рекламні щити. Він поспішав до старого району, де серед цегляних будинків ще жевріла іскра справжнього життя. Саме там, у маленькій мансарді, Майя малювала свій останній шедевр.

​Майя не була перевертнем. Вона була Провідницею Ритму. У її руках звичайний пензель ставав зброєю. Вона малювала не просто картини, а руни, які могли на мить повернути перевертню його сутність, якщо той почав її забувати.

​Коли Кай застрибнув на її балкон, дівчина навіть не здригнулася. Вона лише відклала пензель і повернулася до нього. Її очі були повні суму.

— Ти запізнився, Каю. Малюнок майже зблід.

​Пантера підійшла до неї, торкнувшись вологим носом її долоні. У ту ж мить магія спалахнула востаннє, і перед Майєю знову стояв хлопець. Але він хитався від слабкості. Його татуювання на руці у формі лапи пантери стало сірим.

​— Я бачив Мисливців за Тінями, — важко дихаючи, сказав Кай. — Вони запечатують останній вхід до Безодні Початку. Якщо вони це зроблять, ми ніколи не зможемо повернути магію. Ми просто згаснемо, Майя. Перетворимося на звичайних людей, які навіть не пам’ятатимуть, що колись мали крила чи пазурі.

​Майя підійшла до великого полотна. На ньому була зображена ніч, але не чорна, а фіолетова, жива, сповнена іскор.

— Вони не розуміють, що без звіра всередині людина стає порожньою. Я намалюю тобі шлях, Каю. Але мій пензель потребує твоєї сили. Ти маєш віддати мені свій останній спогад про ліс.

​Кай завагався. Його спогади — це було все, що в нього залишилося. Запах мокрої землі після дощу, сонячні зайчики на листі, смак полювання... Якщо він віддасть це, він може назавжди забути, як це — бути пантерою.

​— Роби це, — рішуче сказав він, протягуючи їй руку. — Краще я забуду себе, ніж увесь наш народ забуде свою природу.

​Майя вмочила пензель у золоту фарбу, яка світилася, наче сонце. Вона почала малювати прямо на шкірі Кая. Кожен штрих відгукувався болем і неймовірним теплом. Руна почала розростатися, перетворюючись на мапу, що вела до серця світу.

​Раптом двері мансарди злетіли з петель. У кімнату ввірвалися фігури в залізних масках. Мисливці за Тінями. У їхніх руках були сіті, сплетені з мертвого металу.

​— Останній із роду Тіней... — проскрипів ватажок мисливців. — Твій час вийшов. Ми заберемо твою силу для нашого Лорда.

​Кай подивився на Майю. Руна була готова лише на половину.

— Закінчуй! — крикнув він.

​Він знову почав змінюватися. Цього разу трансформація була болісною. Тіло викручувало, а в очах потемніло. Але він став Пантерою — лютою, величезною, з пазурями, що світилися блакитним полум’ям. Він кинувся на мисливців, закриваючи Майю своїм тілом.

​Битва почалася в тісній кімнаті, але її відлуння чуло все місто. Це був початок кінця. Остання битва за право бути диким у світі холодного заліза.