Розділ 10

Ерік: 

Я міцніше стиснув поводи, хоча тепер це був лише жест за звичкою. Абаддон більше не потребував моїх команд. Він летів так, ніби саме небо вело його, а Кая… вона була серцем цього польоту. Я відчував, як від неї виходить хвиля чистої, нестримної сили, яка змушувала моє власне татуювання вершника на руці пекти від незвичної енергії.

Під нами Академія перетворилася на розбурхане мурашиня. Смолоскипи миготіли внизу, наче розсипані іскри, але мою увагу прикуло інше. Дракони. Ті самі звірі, яких ми вважали своїми вірними напарниками, тепер злітали з дахів і стійл без жодного вершника в сідлі. Їхнє ревіння більше не було покірним — це був крик істот, які щойно усвідомили, що ланцюги, які тримали їхні розуми, розсипалися в попіл.

— Еріку, вони вільні! — крикнула Кая крізь гуркіт вітру.

Її голос був сповнений захвату, але я відчував холодний жах. Весь мій світ, усе моє навчання базувалося на контролі. Якщо дракони тепер вільні, то хто ми такі? Просто люди, які колись наважилися осідлати стихію?

Раптом з боку Головної Вежі в небо здійнялася постать на золотавому драконі. Це була Директорка. Вона виглядала велично і водночас лякаюче, її плащ розвівався, наче крила кажана.

— Поверніться, зрадники! — її голос, підсилений магією, прокотився над горами. — Каю, ти знищила те, що давало нам безпеку! Без вузлів контролю ці звірі спалять світ!

Я подивився на Каю. Її обличчя було блідим, темні знаки на руках все ще диміли чорним туманом, але погляд залишався твердим.

— Вони не спалять світ, якщо ми перестанемо бути їхніми катами! — відповіла вона, і я бачив, як Абаддон у відповідь випустив у небо стовп синього вогню.

Я зрозумів, що більше не можу бути на боці Ордену. Директорка не просто захищала нас — вона десятиліттями брехала кожному поколінню вершників. Моє зламане уявлення про честь почало збиратися заново, навколо цієї дівчини зі зламаним крилом, яка виявилася сильнішою за всю нашу армію.

— Приготуйся, — прошепотів я, нахиляючись до її вуха. — Вона не дасть нам піти. Зараз почнеться справжнє полювання.

Я вихопив свій меч. Він більше не світився блідим світлом Академії — тепер у його лезі відбивався чорний вогонь Каї та синій відблиск Абаддона. Ми більше не були вершником і пасажиром. Ми були тими, хто вирішив написати нову історію цього неба.

Директорка спрямувала свого золотавого дракона прямо на нас. Повітря навколо неї тріщало від статичної напруги — вона готувала закляття «Залізної клітки», яке раніше використовували лише для приборкання найдикіших звірів. Я бачив, як її очі звузилися, фокусуючись на Каї. Для неї дівчина більше не була студенткою — вона була загрозою самому існуванню Академії.

— Еріку, тримайся! — вигукнула Кая.

Я відчув, як Абаддон різко пішов у піке, намагаючись уникнути магічного удару. Мій шлунок підкотився до горла, а вітер бив в обличчя з такою силою, що було важко дихати. Але навіть у цьому хаосі я помітив дещо дивне: інші дракони, що кружляли навколо, не нападали на нас. Вони трималися на відстані, наче чекаючи сигналу від Абаддона — свого нового лідера.

— Вона не розуміє, — процідив я крізь зуби, виставляючи меч перед собою. — Вона думає, що сила в ланцюгах, але справжня сила — у виборі.

Золотавий дракон випустив промінь сліпучого світла, але Абаддон відповів стіною синього полум'я, яка вмить змішалася з чорним димом магії Каї. Вибух відкинув нас убік, і на мить я втратив орієнтацію в просторі. Коли зір повернувся, я побачив, що Кая ледь тримається за луску, її обличчя було вкрите сажею, але в її очах горів незламний вогонь.

— Ми не можемо просто тікати, — сказала вона, і її голос пролунав прямо в моїй голові, наче вона навчилася користуватися нашим спільним зв'язком. — Поки вона тримає Вежу, ніхто з них не буде в безпеці.

Я глянув вниз на Академію, де Ліра все ще боролася в підземеллях, і на небо, де десятки драконів чекали на свою долю. Я зрозумів, що це не просто втеча. Це революція. І я, Ерік, який завжди був взірцем дисципліни, тепер став першим повстанцем у цьому новому небі.

— Тоді давай покажемо їй, що таке справжня воля, — відповів я, перехоплюючи поводи так, щоб Кая могла зосередити всі свої сили на наступному ударі.

Ми розвернули Абаддона і, замість того щоб летіти до лісу, пішли в лобову атаку на золотавого дракона Директорки. У цей момент я остаточно зрозумів: старий світ Ордену мертвий. І ми — ті, хто побудує новий на його попелі.