Розділ 9

Кая : 

Вхід до печер Східної Вежі був замаскований так майстерно, що навіть Абаддон не відразу відчув його. Повітря тут було важким і вологим, просоченим запахом старої магії та тисячолітнього пилу. Ліра йшла попереду, її кроки були абсолютно беззвучними, а тьмяне світло її амулета вихоплювало з темряви лише шматки стін, вкритих дивними рунами.

Абаддон змушений був скласти крила, щоб пройти крізь вузький прохід. Його луска скреготіла об камінь, і цей звук відлунював у моїй голові, наче стогін. Я відчувала, як дракон напружений — він ненавидів замкнений простір, він був народжений для неба.

— Еріку, ти коли-небудь чув про це місце? — поцікавилася я, ледь чутно шепочучи.

— Ні, — відгукнувся він, і я відчула, як він сильніше стиснув поводи. Його рука випадково торкнулася мого плеча, там, де ховалося зламане крило. — В Академії вчать, що під вежами лише фундамент. Ці тунелі не позначені на жодній карті Ордену.

Раптом Ліра зупинилася перед масивними металевими дверима, на яких було викарбувано зображення дракона, що розриває власні кайдани.

— Ми на місці, — вимовила вона, обернувшись до нас. Її обличчя в синюватому світлі здавалося блідою маскою. — Директорка каже, що Орден заснований на союзі. Але тут ви побачите, що перші вершники не просили драконів про дружбу. Вони брали її силою.

«Брехня... ланцюги... кров...» — голос Абаддона в моїй голові став нестерпно гучним. Його бурштинові очі спалахнули люттю, і він низько заричав, оголивши ікла.

Двері повільно відчинилися. За ними відкрилася величезна зала, заставлена дивними механізмами та клітками, в яких колись тримали істот набагато більших за людей. У центрі зали на постаменті лежав скелет дракона, прикутий до землі сталевими тросами, які світилися тим самим чорним світлом, що й ніж Мисливця.

— То ось де він бере силу, — промовив Ерік, зістрибуючи на підлогу. Його голос тремтів від огиди. — Мисливець не просто вбиває драконів. Він використовує стародавню технологію Ордену, яку Академія офіційно заборонила століття тому.

Я відчула, як моє зламане крило знову сіпнулося, але цього разу біль був іншим — це був заклик. Темні знаки на моїх руках почали пульсувати в унісон із чорним світлом на скелеті. Я зрозуміла: моя демонічна кров і ця заборонена магія мають спільне коріння.

— Каю, не підходь! — крикнув Ерік, але було пізно.

Я вже простягнула руку до чорного металу. Як тільки мої пальці торкнулися троса, залу заповнив нелюдський крик, і я побачила видіння минулого: як вершники заганяли драконів у пастки, як вони ламали їм крила, щоб ті ніколи не змогли полетіти без господаря.

Мисливець не був ворогом ззовні. Він був продуктом самої Академії, яка знову вирішила повернути драконів у кайдани. І тепер я, напівдемониця, була єдиною, чия сила могла або розірвати ці ланцюги, або спалити цей світ дотла.

Видіння минулого нахлинули на мене, немов холодна хвиля. Я бачила тисячі вогнів і чула тріск ламаних крил — звук, який я знала надто добре на власному досвіді. Чорний метал під моїми пальцями не просто був холодним, він висмоктував життя, перетворюючи кожну мою думку на крик.

— Каю, відпусти! Це вб’є тебе! — голос Еріка долинав ніби крізь товщу води.

Я відчула, як він вхопив мене за талію, намагаючись відтягнути від постаменту, але мої руки не слухалися. Темні знаки на моїх зап’ястях тепер не просто світилися — вони розпеклися до білого, зливаючись із чорними ланцюгами. У цей момент я зрозуміла: те, що вони називали «демонічною кров’ю», було єдиним ключем, здатним протистояти цій мертвій магії.

Абаддон раптом видав звук, який не був риком. Це була пісня — низька, вібруюча мелодія, що змусила стіни підземелля здригнутися.

«Зламай їх... Не для себе. Для нас», — його голос у моїй голові став кришталево чистим.

З останнім зусиллям я не відсмикнула руки, а навпаки — сильніше стиснула трос. Чорне полум’я, яке я раніше випускала в лісі, тепер вибухнуло всередині мене, проходячи крізь серце. Сталевий канат, що тримав скелет стародавнього дракона, почав плавитися, перетворюючись на попіл.

Почувся гучний металевий брязкіт. Зала заповнилася димом, а чорне світло, що виходило від механізмів, почало гаснути одне за одним.

— Що ти накоїла? — прошепотіла Ліра, відступаючи в тінь. Її обличчя виражало справжній жах. — Ти знищила джерело контролю Ордену. Тепер дракони Академії... вони відчують те саме, що й Абаддон.

Я впала в обійми Еріка, повністю виснажена. Моє зламане крило більше не боліло, воно лише злегка тремтіло, наповнене дивною легкістю.

— Вони відчують свободу, — видихнула я, дивлячись, як Абаддон підходить до нас і кладе свою голову на підлогу поруч.

Але тиша тривала недовго. Зверху, зі сторін головних сходів Вежі, донісся тупіт сотень ніг і брязкання зброї. Директорка не збиралася чекати, поки ми вийдемо самі. Вона вже знала, що її найбільша таємниця розлетілася на друзки.

— Нам треба йти, — Ерік підхопив мене на руки й закинув у сідло Абаддона. — Зараз тут буде пекло.

Я глянула на Ліру. Вона все ще стояла біля порожнього постаменту.

— Ти з нами? — запитала я.

Вона лише похитала головою, витягуючи свій меч.

— Хтось має затримати їх тут, щоб ви встигли злетіти. Розкажіть іншим вершникам правду. Якщо зможете.

Абаддон розвернувся і кинувся назад крізь вузький тунель, розширюючи його своїми могутніми плечима. Ми вирвалися на нічне повітря якраз тоді, коли перші смолоскипи варти з'явилися в печері. Попереду було небо, але воно вже не було мирним — по всій території Академії дракони почали злітати в повітря, видаючи кличі, яких ніхто не чув уже сотні років.