Розділ 8

Кая : 

Ніч здавалася нескінченною. Ми сиділи біля невеликого багаття, яке я розпалила за допомогою іскри своєї демонічної магії. Ерік сидів навпроти, не випускаючи меча з рук, а Абаддон лежав колом навколо нас, створюючи живу стіну з луски та тепла. Його дихання було важким, і я відчувала через наш зв'язок, як сильно він виснажений після бою з Мисливцем.

— Ми не можемо просто прийти до директорки й сказати, що один із її елітних вершників — убивця, — нарешті промовив Ерік, дивлячись на вогонь. Його голос звучав глухо. — Вона вимагатиме доказів. А в нас є лише слова напівкровки та дракон, який перестав слухатися наказів Ордену.

Я поглянула на свої руки. Темні знаки вже не палахкотіли, але шкіра все ще була гарячою.

— Директорка знає більше, ніж каже, — відповіла я, згадуючи її сталевий погляд на балконі. — Вона дозволила мені залишитися не через милосердя, а тому що я — приманка. І тепер, коли Мисливець виявив себе, вона захоче використати нас, щоб виманити інших зрадників.

Раптом Абаддон підняв голову й видав низький, застережливий звук.

«Вони вже близько, Каю. Тіні Академії не сплять», — пролунав його голос у моїй голові, наче гуркіт насуваної грози.

З темряви лісу вийшла постать у синьому плащі. Це була Ліра. Вона була одна, без загону вершників, але її рука лежала на ефесі меча, а погляд був холодним і вивчаючим.

— Ви наробили багато галасу, — сказала вона, зупиняючись на межі світла від багаття. — Директорка хоче бачити вас негайно. Мисливець втік, але він залишив слід, який веде прямо до серця нашого Ордену.

Я встала, відчуваючи, як моє зламане крило знову сіпнулося від болю. Я знала, що повернення до Академії — це крок у пастку. Але тепер, коли я знала правду про Мисливця і відчувала підтримку Абаддона, я не боялася.

— Ми повернемося, — сказала я, дивлячись Лірі прямо в очі. — Але не як в'язні. Ми повернемося як ті, хто зупинить це безумство.

Ерік підвівся поруч зі мною. На мить наші погляди зустрілися, і я побачила в його очах щось нове — повагу. Ми були дивною командою: зломлена демониця, опальний вершник і дракон, що обрав свободу.

Коли ми піднімалися на спину Абаддона, я зрозуміла: наступний розділ нашої історії буде написаний кров'ю та вогнем прямо в стінах Академії Драконів.

Ліра стояла нерухомо, її синій плащ здавався майже чорним у світлі багаття. Я відчувала, як Абаддон напружився під моїми пальцями; його м’язи були мов натягнута тятива лука. Він не довіряв помічниці директорки, і я поділяла це почуття.

— Директорка не звикла чекати, — повторила Ліра, її голос був позбавлений будь-якого співчуття. — Вона знає, що ви бачили обличчя зрадника. І вона знає, що Абаддон тепер слухає лише тебе, Каю.

Я подивилася на Еріка. Він досі стискав ефес меча, але в його погляді не було колишньої суворості. Він бачив те саме, що й я — вбивцю з нашими ж кольорами на формі. Тепер ми обидва були поза законом, навіть якщо стояли на порозі власної школи.

— Якщо ми повернемося через головну браму, нас схоплять швидше, ніж ми встигнемо відкрити рота, — тихо сказав Ерік, звертаючись більше до мене, ніж до Ліри.

— Саме тому ви підете через підземні печери під Східною Вежею, — Ліра зробила крок вперед, і світло полум’я нарешті вихопило її обличчя. На її щоці був свіжий слід від пазурів — такий самий, які лишав Мисливець. — В Академії зараз паніка. Директорка робить вигляд, що все під контролем, але вона боїться, що ви дізнаєтеся правду про те, як насправді створювався Орден.

Я здригнулася. Якщо Директорка боїться правди, значить, наша поява тут — це загроза всьому її світу.

«Вона каже правду про страх, але вона приховує власну ціль», — пролунав у моїй голові голос Абаддона. Його думки були важкими, як гранітні плити.

Я кивнула Лірі. У нас не було іншого вибору.

— Веди нас. Але якщо це пастка — мій дракон спопелить цей шлях разом із тобою.

Ми загасили вогонь. Я допомогла Еріку піднятися в сідло позаду мене. Тепер він не намагався перехопити управління. Він просто тримався за мої плечі, і я відчувала, як його енергія вершника вливається в мою, підсилюючи мій зв'язок з Абаддоном.

Ми пірнули в ніч, слідуючи за Лірою, яка швидко зникла в густих хащах, що вели до таємного входу в Академію. Моє зламане крило знову занило, але цього разу це був не просто біль — це був сигнал. Щось велике і страшне чекало на нас там, у глибині підземель, де зароджувалися найтемніші таємниці вершників драконів.