Розділ 5

Кая : 

Світанок в Академії був холодним і сірим. Я стояла на тренувальному майданчику, відчуваючи, як колючий вітер пробирається під тонкий одяг. Моє зламане крило боліло сильніше, ніж зазвичай — воно ніби передчувало небезпеку.

Поруч зі мною стояла Ліра, помічниця директорки. Її погляд був зосередженим і позбавленим будь-яких емоцій. Вона тримала в руках довгий сувій, де, мабуть, були записані правила мого «випробувального терміну».

— Сьогодні ти не просто вершниця, Каю, — тихо сказала Ліра, не дивлячись на мене. — Ти — мішень. Кожен вершник у цій залі хоче побачити, як ти впадеш. І директорка дала дозвіл перевірити твою стійкість.

Я обернулася. З іншого боку майданчика стояв Ерік. Його обличчя було застиглою маскою. Він не дивився на мене, його погляд був прикутий до Абаддона, який неспокійно переступав лапами в центрі арени. Чорний дракон низько заричав, коли помітив мене, і в моїй голові пролунало вже знайоме відлуння спокою.

«Будь сміливою», — знову цей голос, наче рокіт стародавніх гір.

Раптом на балкон вийшла Директорка. Вона була одягнена в урочисте вбрання Академії, а її сталеві очі вивчали нас із висоти.

— Почнемо, — оголосила вона, і її голос рознісся над майданом. — Завдання просте: Кая має піднятися на Абаддона разом із Еріком. Але дракон повинен підкорятися обом одночасно. Якщо він злетить без наказу або скине одного з вас — випробування провалено.

Ерік зробив крок до Абаддона. Його рухи були ідеальними, вивіреними роками навчання. Але коли я наблизилася, дракон знову опустив крило, створюючи для мене «сходинку». Я бачила, як щелепи Еріка стиснулися від люті.

Я піднялася в сідло. Ми сиділи так близько, що я відчувала напруження кожної клітинки його тіла.

— Не думай, що він твій, — процідив Ерік мені на вухо. — Ти лише пасажир у моєму житті.

— Він сам вирішить, хто тут пасажир, — відповіла я, торкаючись теплої луски.

У цей момент Абаддон розправив свої велетенські крила. Вітер від їхнього помаху ледь не збив з ніг вершників, що стояли навколо. Я відчула, як моя демонічна кров відгукується на силу дракона. Темні знаки на моїх руках спалахнули чорним світлом.

Але раптом щось пішло не так. З лісу, що оточував Академію, донісся дивний, високий звук. Це не був голос людини чи дракона. Це був звук, від якого кров стигла в жилах. Абаддон різко смикнувся, його очі налилися люттю.

— Він тут! — вигукнула я. — Мисливець поруч!

Ерік спробував перехопити поводи, але Абаддон уже не слухав. Він готувався до бою, а ми, двоє ворогів у одному сідлі, опинилися в епіцентрі бурі, яку не могли контролювати.

Різкий звук, схожий на свист розпеченого металу, що занурюється в лід, знову прорізав повітря. Абаддон піді мною здибився, видаючи такий гучний рик, що в мене заклало вуха. Я відчула, як Ерік за моєю спиною судомно вчепився в поводи, намагаючись силою притиснути голову дракона до землі.

— Заспокой його, Каю! — прокричав Ерік, і в його голосі я вперше почула не злість, а справжню паніку. — Він рознесе арену!

Я заплющила очі й спробувала зосередитися на тому дивному теплі, що йшло від луски Абаддона. «Абаддоне, тихіше. Ми тут, ми разом», — благала я подумки, посилаючи йому образи спокійного неба.

Але дракон не слухав. У моїй голові замість його звичного спокійного гуркоту панував хаос. Я бачила його очима: тіні в лісі згущувалися, перетворюючись на високу постать Мисливця, який тримав у руках дивний арбалет. Стріла на ньому була викована з чорного металу, що поглинав світло.

«Він хоче твою кров...» — пронеслося в моїй свідомості. Це був голос Абаддона, але він звучав понівечено, переповнений болем.

Раптом з лісу вилетів снаряд. Це не була звичайна стріла — вона розправилася в повітрі, перетворюючись на сітку з тонких сталевих ниток, загартованих у демонічній крові. Сітка впала на крило Абаддона, і він звалився на бік.

— Каю, стрибай! — крикнув Ерік, хапаючи мене за плече, щоб скинути з дракона перед падінням.

Але я не могла. Моє власне зламане крило під одягом спалахнуло таким болем, ніби це мене обплутали сталевими нитками. Я відчувала кожну подряпину на тілі дракона як свою власну. Темні знаки на моїх руках почали світитися так яскраво, що шкіра здавалася прозорою.

— Ні! — я відштовхнула руку Еріка. — Він не піде без мене!

Я дотягнулася до сітки, ігноруючи те, як метал обпікає мої пальці. У цей момент Директорка на балконі піднялася зі свого місця. Вона не віддала наказ варті стріляти — вона просто спостерігала. Її сталеві очі вивчали нас, ніби ми були комахами під склом.

Мисливець зробив крок із тіні дерев на край майданчика. Він не боявся вершників. Він дивився прямо на мене.

«Знайди силу в тому, що зламано», — раптом пролунав голос Абаддона, цього разу чітко й владно.

Я зрозуміла. Моє крило було зламане, але моя воля — ні. Я вигукнула закляття на мові, яку ніколи не вивчала, і чорне полум’я з моїх рук перекинулося на сітку, спопеляючи її вщент.

Абаддон миттєво підвівся. Мисливець завмер, усвідомивши, що його зброя безсила проти напівкровки. Дракон змахнув крилами, здіймаючи хмару пилу, і ми злетіли — без наказу Директорки, без плану Еріка. Ми летіли прямо на ворога, який посмів кинути виклик господарям неба.