Пролог

Кая ніколи не дивилася в небо з надією. Для неї небо належало вершникам — гордим, жорстоким і далеким. Вона вважала себе звичайною, хоча глибоко всередині завжди відчувала дивний холодок, який списувала на втому чи погані сни.

Вже три дні в Ордені панував хаос. Величний чорний дракон — Абаддон — перестав підкорятися наказам свого вершника. Він відмовлявся злітати, не чув команд і лише люто ревів, вдивляючись у бік селища біля підніжжя скель. Його перший вершник, молодий і самовпевнений хлопець, був поза себе від люті: його власний дракон став чужим, ніби шукав когось іншого.

Того вечора Кая поверталася додому через пустище. Раптом повітря стало густим і гарячим.

Величезна тінь впала на землю, закриваючи залишки за bury. Почувся важкий гуркіт — Абаддон приземлився прямо перед нею, перегородивши шлях своїм масивним тілом. Кая завмерла, її серце калатало так сильно, що, здавалося, от-от розірветься. Вона бачила гострі, як мечі, кігті та луску, що виблискувала темним сріблом.

Дракон нахилив свою голову до самої землі. Його величезне вогняне око дивилося прямо на неї — не з люттю, а з якимось диким очікуванням.

— Ні... будь ласка... — прошепотіла Кая, відступаючи назад. Вона була налякана до смерті. Чому цей монстр, про якого складають легенди, прийшов за нею?

Абаддон видав низький звук, схожий на мурчання, і підштовхнув її носом, вимагаючи, щоб вона торкнулася його. У цей момент на руках Каї, під рукавами старої сукні, почали розгоратися темні знаки полукровки, про які вона навіть не здогадувалася.

Вдалині почулися крики вершників та тупіт коней. Орден наближався. Вони бачили, що їхній дракон обрав нову ціль.

Кая дивилася на величезну істоту і не знала: він прийшов, щоб врятувати її, чи щоб назавжди зруйнувати її життя, зробивши тією, на кого оголосять полювання.