Епілог

​Минуло три роки з того дня, як два світи стали одним цілим. Гірське Лігво перетворилося на справжнє диво: тут сучасні скляні тераси межували з давніми кам'яними вежами, а в садах росли квіти, що світилися вночі, поруч із маминими улюбленими чорнобривцями.

​Я стояла в дитячій кімнаті, де стіни були розписані магічними фресками, що оживали від одного подиху. На ліжку, застеленому м'яким вовчим хутром, спало наше найбільше диво.

​Її звали Айла. Вона була першою у своєму роді — дитиною трьох світів, маленькою «напівкровкою», яка поєднала в собі неможливе.

​— Вона знову намагалася перетворитися уві сні? — почувся тихий голос Оріона. Він підійшов безшумно, його смарагдові очі світилися гордістю.

​— Так, — посміхнулася я. — Подивись на її плече.

​Маленька Айла сопела, а на її плечі проступала дивовижна мітка: срібляста вовча лапа, оповита тонкою зміїною лускою, що виблискувала, як перламутр. Вона була людиною за своєю суттю, але в її жилах текла магія двох найсильніших родів цього світу.

​Двері відчинилися, і до кімнати увійшов Кайдан. Він щойно повернувся з полювання, принісши з собою запах хвої. Він став з іншого боку ліжка, і його величезна долоня майже повністю накрила маленьку ручку Айли.

​— Вона пахне дощем і грозою, — прошепотів Альфа. — І в неї твій погляд, Анно. Такий же впертий і сповнений світла.

​Айла раптом розплющила очі. Одне око в неї було глибокого синього кольору, як у Кайдана, а інше — пронизливо-зеленим, як у Оріона. Вона весело агукнула і... раптом її шкіра на мить вкрилася легким золотистим сяйвом.

​— Дивіться! — вигукнула Надя, забігаючи до кімнати разом із Мілою.

​Міла, яка тепер була вже підлітком, але все такою ж рудою і спритною, підкинула в повітря магічну іграшку — маленьку вогняну лисичку. Айла простягнула ручки, і навколо неї закрутилися іскри.

​— Вона не просто перевертень чи маг, — Оріон ніжно торкнувся лоба доньки. — Вона — втілення нашого миру. Вона може розмовляти з вовками, розуміти шепіт змій і нести в собі людську мудрість.

​— І вона дуже любить бабусині казки, — додала мама, з’являючись у дверях із книжкою. — Коли я читаю їй про наш світ, вона затихає і слухає так уважно, ніби запам’ятовує кожне слово, щоб потім вписати його у свою власну історію.

​Ми стояли всі разом — велика, дивна родина. Дві сестри, лисиця-кіцуне, бабуся з реального світу, двоє могутніх правителів і дівчинка, яка стала мостом між усіма нами.

​Я подивилася на Книгу Творця, що лежала на столику. Вона була відкритою. На останній сторінці епілогу з’явився малюнок: маленька дівчинка тримає за руки Вовка та Змія, а над ними сяють три місяці й одне тепле сонце.

​— Наша історія не закінчилася на весіллі, — прошепотіла я, відчуваючи обійми Кайдана та Оріона. — Вона просто стала набагато більшою.

​Айла знову заснула, міцно тримаючи Кайдана за палець, а Оріона за край плаща. Це був фінал, про який не мріяла жодна книга, але який ми написали самі.