Розділ 19 . Викрадення в Реальність та Тінь Минулого

Забута Читачка не дала нам і секунди на роздуми. Її постать, зіткана з пожовклих сторінок старих книг та гіркого смутку, метнулася до порталу. Вона не цілилася в мене чи в моїх чоловіків — вона знала, де моє вразливе місце.

​— Якщо я не змогла залишитися у своїй казці, то і твоя казка розсиплеться! — прошипіла вона.

​Одним поштовхом вона затягнула Надю та Мілу в сяючий отвір порталу, що вів до нашої вітальні. Я побачила, як дівчата зникли в знайомому світлі нашої кімнати, а Забута Читачка приклала руку до магічної рами.

​— ЗАКРИТИ СЮЖЕТ! — вигукнула вона.

​Двері почали стрімко звужуватися. Кайдан заричав і кинувся вперед, намагаючись втримати отвір своїми могутніми лапами, але магія «Забутої» відштовхувала його, наче електричний розряд. Оріон випустив зміїні пута, щоб зв’язати жінку, але вона просто розчинилася в повітрі, з’явившись уже з того боку порталу — у нашому справжньому домі.

​— Аню! Допоможи! — почула я далекий крик Наді вже зсередини нашої квартири.

​Я зрозуміла: вона хоче зачинити нас тут, у книзі, назавжди, а самій залишитися в нашому світі, зайнявши наше місце поруч із мамою. Вона хоче вкрасти наше життя, бо своє колись втратила.

​— Я не дозволю! — я схопилася за Перо Пам’яті. — Кайдане, Оріоне, тримайте портал будь-якою ціною! Якщо він зачиниться, я ніколи не повернуся до сестри!

​Мій Вовк і мій Змій стали поруч. Кайдан вперся плечем у магічний одвірок, його м’язи напружилися до межі, а очі світилися диким синім вогнем. Оріон сплів свої пальці з моїми, передаючи мені всю свою магічну силу, щоб я могла дотягнутися Пером до тієї сторони.

​— Ми тримаємо, Анно! — процідив крізь зуби Кайдан. — Йди за ними! Ми не відпустимо ці двері, навіть якщо весь замок завалиться на нас!

​Я стрибнула в портал.

​Мить — і я опинилася на нашому килимі у вітальні. Тут пахло маминими пирогами і свіжою білизною. Надя притискалася до дивана, а Міла, яка в нашому світі знову стала маленькою лисицею, люто шипіла на Забуту Читачку. Та стояла посеред кімнати, дивлячись на наші сімейні фотографії з божевільним захватом.

​— Яка затишна ілюзія... — прошепотіла вона, простягаючи руку до фото, де ми з Надею і мамою. — Тепер це моє.

​— Ніколи! — я змахнула Пером, і в нашій звичайній квартирі розквітли магічні символи. — Ти — лише тінь того, хто здався! Ти не любила свій світ, ти просто хотіла втекти! А я люблю обидва свої світи!

​Я спрямувала всю силу Смарагдового Серця на неї. Світло вихопило її справжнє обличчя — воно було втомленим і самотнім.

— Тобі не потрібна наша мама, — сказала я тихіше. — Тобі потрібно, щоб хтось згадав твою власну історію.

​Я почала писати прямо на шпалерах нашої кімнати золотими літерами:

«ІМ’Я ЗАБУТОЇ ЧИТАЧКИ — [Я згадала назву старої книги, яку знайшла в бібліотеці] — ЕЛІЗА. ВОНА ПОВЕРТАЄТЬСЯ У СВІЙ СЮЖЕТ, ДЕ НА НЕЇ ЧЕКАЮТЬ.»

​Забута Читачка здригнулася. Її постать почала світитися. Вона згадала, хто вона. Її очі наповнилися сльозами вдячності, і вона повільно розтанула, перетворюючись на хмаринку золотого пилу, що вилетіла у вікно — назад у свою власну казку.

​Портал за моєю спиною почав небезпечно тріщати. Кайдан і Оріон вже ледве тримали його.

— Аню! Швидше! — крикнула Надя, підхоплюючи Мілу-лисицю на руки.

​Ми вдвох стрибнули назад, у магічне підземелля, якраз у ту мить, коли магічні двері з гуркотом зачинилися, перетворюючись на звичайну стіну з викарбуваним символом Перехрестя.

​Ми впали на холодну підлогу. Кайдан і Оріон відразу кинулися до нас, перевіряючи, чи всі цілі.

— Вона пішла? — важко дихаючи, запитав Оріон.

​— Вона вдома, — відповіла я, витираючи піт з чола. — І ми теж. Тепер портал стабільний. Він відкриється лише тоді, коли ми всі четверо (і Міла) захочемо цього разом.

​Але в підземеллі раптом стало дуже світло. Маятник Рівноваги зупинився. Усі шестерні годинника завмерли в ідеальній гармонії. Книга Творця, яка лежала на постаменті, сама перегорнула сторінку.

​— Розділ 19 завершено, — промовив Оріон, дивлячись на книгу. — Залишився лише один. Розділ 20.

​На сторінці з’явилося лише одне слово: «ФІНАЛ».

​— Це буде не просто фінал, — я подивилася на свою велику, дивну, але таку кохану родину. — Це буде день, коли ми влаштуємо святкування, яке об’єднає два світи назавжди.