Розділ 18 . Маятник Рівноваги та Залізні Стражі Часу

Гуркіт велетенського годинника відлунював у самому камінні замку. Кожен удар — так-так-так — відзивався болем у моєму кулоні. Світи зближувалися занадто швидко: я бачила, як крізь кам’яні стіни Гірського Лігва на мить проступали шпалери моєї кімнати вдома, а магічні смолоскипи мерехтіли, перетворюючись на електричні лампочки.

​— Якщо ми не зупинимо цей розгін, обидві реальності зіткнуться і розлетяться на друзки! — Оріон тримав у руках древній астролябій, стрілки якого божевільно оберталися. — Джерело звуку в Обителі Вічності, самому нижньому ярусі підземель.

​— Тоді не будемо чекати, поки нас розчавить часом! — Кайдан підхопив Надю на одне плече, а Мілу — на інше. — Анно, тримайся за мій пояс. Ми йдемо в саму безодню.

​Спуск був довгим. Сходи ставали дедалі холоднішими, а повітря пахло мастилом і старою міддю. Коли ми нарешті досягли залізних воріт Обителі, перед нами постало неймовірне видовище: велетенський механізм із тисяч золотих коліщаток, що оберталися навколо центральної осі — Маятника Рівноваги.

​Але шлях нам перегородили вони. Залізні Стражі. Це були велетенські лицарі, чиї обладунки були вкриті годинниковими циферблатами замість сердець. Їхні очі світилися холодним блакитним світлом механічної логіки.

​— ПОМИЛКА В СЮЖЕТІ, — проскреготіли Стражі в унісон. — ОБ’ЄДНАННЯ СВІТІВ ПОРУШУЄ ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРІЇ. ВИДАЛИТИ ПРИБУЛЬЦІВ.

​— Спробуйте видалити нас! — Кайдан кинувся вперед, його вовчий рик змішався зі звуком ударів об метал.

​Оріон випустив потік зеленої магії, намагаючись уповільнити рух коліщаток у грудях Стражів, але вони були імунні до звичайних заклять. Їхній час ішов інакше.

​— Аню, дивись на Маятник! — крикнула Надя. — Він розгойдується занадто сильно! Кожного разу, коли він б’є в лівий бік, у замку з’являється шматочок нашого світу. Коли в правий — магія стає занадто сильною!

​— Треба синхронізувати його з моїм Пером! — я вихопила золоту пір’їнку. — Але я не можу підійти ближче, Стражі не пускають!

​Міла раптом виступила вперед. Її очі спалахнули вогнем Кіцуне, але цього разу вона не викликала величезну лисицю. Вона почала рухатися неймовірно швидко, наче сама стала частиною механізму. Вона прослизала між ногами залізних гігантів, відволікаючи їх своїм помаранчевим сяйвом.

​— Сюди, бляшанки! — дражнила вона їх, перестрибуючи через шестерні.

​Скориставшись моментом, ми з Надею прорвалися до самого центру. Маятник — велетенська кришталева сфера на золотому ланцюгу — пролітав повз нас із шаленою швидкістю.

​— Нам обом треба торкнутися його! — я простягнула руку. — Твої спогади про дім і моє знання цього світу — це і є рівновага!

​Ми з Надею одночасно торкнулися кришталю. У ту ж мить нас прошило електричним розрядом. Я побачила маму, яка читає книгу, і Кайдана, який чекає на мене на троні. Ці два образи почали накладатися один на одного, створюючи гармонію.

​— СИНХРОНІЗАЦІЯ... — пролунав голос механізму.

​Залізні Стражі завмерли. Їхні мечі зупинилися в сантиметрі від Кайдана та Оріона. Маятник почав гойдатися спокійно і ритмічно. Годинник більше не бив тривогу — він співав колискову.

​— Ми зробили це? — Надя важко дихала, все ще тримаючись за мою руку.

​— Дивіться, — Оріон вказав на стіну.

​Прямо в підземеллі з’явилися двері. Але це не були звичайні двері. Крізь них було видно вітальню нашого дому в Україні. Там на столі стояла ваза з квітами, а на дивані спав наш кіт. Але з іншого боку цих дверей був замок перевертнів. Світи більше не билися один об одного — вони з'єдналися порталом.

​— Тепер ми можемо повертатися додому... і приходити сюди, коли захочемо? — Міла підійшла до дверей і з цікавістю засунула в них носа.

​— Схоже на те, — Кайдан підійшов до мене і притиснув до себе. — Наша історія тепер має два доми.

​Але як тільки ми зробили крок до порталу, тінь за нашими спинами згустилася. З кутка, де раніше стояв Автор, вийшла постать у темній мантії. Це була жінка, і її обличчя було дивно схожим на моє, але набагато старшим.

​— Ви думали, що Маятник — це фінал? — прошепотіла вона. — Це був лише Розділ 18. Ви відчинили двері, але ви не знаєте, ХТО може в них увійти з того боку.

​— Хто ти? — я підняла Перо.

​— Я — Забута Читачка. Та, хто була тут до тебе і хто залишилася в тінях. І я не дозволю вам мати те, чого не мала я.