Розділ 10 . Світанок рудої іскри та Таємниця Бібліотеки

Ми поверталися до Гірського Лігва як герої. Повітряний корабель «Надія» м’яко ковзав над верхівками дерев, які більше не були затягнуті скляною павутиною. Перемога над Скляним Ткачем змінила не тільки небо, а й саму землю. Вона дихала вдячністю.

​Надя спала на м’яких шкурах у каюті, втомлена після битви. Міла, її вірна руда лисиця, лежала поруч, згорнувшись калачиком. Але я помітила, що хутро Міли почало дивно пульсувати м’яким помаранчевим світлом, схожим на заграву.

​— Оріоне, подивись, — прошепотіла я, кличучи Принца Змій.

​Оріон підійшов і нахилився над твариною. Його вертикальні зіниці звузилися.

— Сила Ткача була чистою статикою, — промовив він тихо. — Але коли ви з Надею вдарили по ньому своєю іскрою любові, ви випустили величезну кількість енергії життя. Міла була в самому центрі цього вибуху. Вона... вона змінюється.

​Раптом кімната заповнилася яскравим помаранчевим сяйвом. Постать лисиці почала розмиватися, витягуватися. Надя прокинулася і здивовано ойкнула, притискаючи руки до рота.

​За мить світло згасло. На місці лисиці, на шкурах, сиділа дівчинка. Вона була приблизно того ж віку, що й Надя, з копицею розпатланого рудого волосся, яке стирчало в усі боки, та веснянками на носі. На ній була проста помаранчева сукня, схожа на лисяче хутро. Вона розплющила очі — вони були великими, карими і хитрими.

​— Міла? — невпевнено запитала Надя.

​Дівчинка подивилася на свої руки, потім на Надю, і на її обличчі розпливлася широка, пустотлива посмішка.

— Надя! — вигукнула вона голосом, схожим на дзвіночок. — Я... я можу говорити! І у мене немає хвоста! Ну, тобто, він є, але я можу його ховати!

​Вона підстрибнула і кинулася обіймати Надю. Це було так зворушливо, що навіть у Кайдана, який зайшов у каюту, потеплішав погляд.

​— Тепер у нашому королівстві на одну руду бестію більше, — засміявся Альфа. — Ласкаво просимо до родини, Міло.

​Ми приземлилися в замку під радісні крики народу. Нас зустрічали як визволителів. Але я знала, що наша місія ще не закінчена. Мітка на моєму зап'ясті, де тепер було і вовче ікло, і зміїна луска, і срібне пір’ячко, почала вібрувати, вказуючи в бік підземель, де знаходилася особиста бібліотека Оріона.

​— Оріоне, там щось є, — сказала я, коли бенкет закінчився. — Ткач згадував про якісь знання, які я принесла. Я думала, це просто мої знання сюжету, але... здається, справа в чомусь іншому.

​Оріон кивнув і повів нас униз, у таємне сховище. Бібліотека Змій була велична — тисячі сувоїв, написаних на шкірі драконів, книги, що світилися в темряві, та карти неіснуючих світів.

​У самому центрі зали, на постаменті з чорного обсидіану, лежала книга, яку я ніколи раніше не бачила. Вона була вкрита пилом століть, а на обкладинці не було жодної назви.

​— Це — Книга Творця, — прошепотів Оріон. — Жоден перевертень не міг відкрити її. Легенда каже, що вона заговорить лише з тим, хто прийде з-за зірок.

​Я підійшла до постаменту. Серце калатало так, ніби хотіло вискочити. Я поклала руку на обкладинку. Пих злетів у повітря, і книга повільно розгорнулася.

​Сторінки були порожніми. Абсолютно порожніми.

​— Що це означає? — запитав Кайдан, підходячи ближче.

​Я вдивлялася в білизну паперу. І раптом на ній почали з’являтися літери. Моїм власним почерком.

​«Анна, Надя, Міла. Тріо Перехрестя. Ви змінили перший том. Але Ткач був лише стражем. Справжній ворог — це Забуття. Воно пожирає світи, які залишаються без нових історій. Щоб врятувати цей світ, ви маєте написати його продовження. 20 розділів. Це ваша ціна за щасливий фінал».

​Я подивилася на Надю та Мілу, які розглядали стародавні сувої. Вони посміхалися.

​— Ви чули це? — запитала я Кайдана та Оріона.

​— Ми чули лише тишу, — відповів Кайдан.

​— Значить, це послання лише для нас, — я закрила Книгу Творця. — Забуття… Це звучить набагато страшніше, ніж Скляний Ткач. Ткач хотів зупинити час, а Забуття хоче стерти нас усіх.

​— Ми не дозволимо цьому статися, — Оріон взяв мене за руку. — Ти — Читачка, яка стала Авторкою. Ти знаєш, як перемагати ворогів на папері. А ми з Кайданом допоможемо тобі перемогти їх у реальності.

​Я подивилася на Книгу Творця. На її обкладинці почала з’являтися нова назва: «Книга Перехрестя: Битва із Забуттям».

​— Ну що ж, — я глибоко вдихнула. — Розділ 10 завершено. Попереду ще 10 розділів. І в 11-му ми маємо дізнатися, де саме ховається це Забуття і як нам його зупинити.