Розділ 9 . Дзеркальний лабіринт та спогади про порожню кімнату

Корабель «Надія» здригнувся, коли його кіль черкнув об кришталевий причал Скляного Замку. Звук був таким високим, що у вовків-вартових заклало вуха, а Оріон поморщився, прикриваючи очі рукою. Замок не мав стін у звичному розумінні — це були велетенські дзеркала, що стояли під кутом одне до одного, відбиваючи небо, розбитий місяць і наше власне страху.

​Я міцно тримала Надю за руку. Вона здавалася такою маленькою в цьому холодному світі, але в її очах не було й тіні сумніву.

​— Аню, — прошепотіла вона, притискаючи до себе Мілу. — Коли ти зникла... в кімнаті стало так тихо. Я бачила, як книга на твоєму ліжку світилася синім. Я знала, що ти там, за папером. Мама кликала тебе вечеряти, а я просто... я просто знала, що маю стрибнути слідом. Татова книга відкрилася на сторінці зі скляним лісом, і Міла штовхнула мене лапкою. Це було схоже на стрибок у холодну воду, але я знала, що ти мене впіймаєш.

​Я міцніше стиснула її долоню. Сльози підступили до очей, але зараз не було часу для слабкості.

​— Ми разом, Надю. І ми вийдемо звідси разом, — я подивилася на Кайдана та Оріона. — Слухайте уважно. Скляний Ткач живиться нашими страхами. Кожне дзеркало покаже вам те, чого ви боїтеся найбільше. Кайдан побачить загибель зграї, Оріон — самотність і зраду. Не дивіться в них! Дивіться на Надю.

​Ми ступили на прозору підлогу замку. Ткач уже чекав. Його сміх розсипався тисячами скляних скалок, що літали в повітрі.

​— Дивіться, які гості! — пролунало звідусіль. — Королева, яка втекла від реальності. Альфа, який став ручним псом. Принц, що проміняв владу на ілюзію. І... маленька дівчинка, яка завадила моєму ідеальному фіналу.

​Раптом дзеркала навколо нас почали обертатися. Кайдан заричав, закриваючи очі рукою. Оріон вихопив рапіру, але він не знав, куди бити — навколо були лише сотні його власних відображень, які сміялися з нього.

​— Не дивіться! — крикнула я, але відчула, як сама починаю вдивлятися в одне з дзеркал. Там я бачила себе... знову вдома, за комп'ютером, самотню, де всі мої друзі-перевертні були лише вигадкою, а пригоди — просто текстом на екрані.

​— Аню! Дивись на Мілу! — голос Наді прорвав морок.

​Лисиця Міла раптом почала світитися яскравим помаранчевим вогнем. Вона побігла вперед, і там, де її лапки торкалися дзеркальної підлоги, скло вкривалося тріщинами, відкриваючи справжній шлях.

​— Вона бачить ілюзії! — вигукнув Оріон, приходячи до тями. — Ткач не створив цей замок, він лише відобразив наші думки!

​Надя вирвалася вперед. Вона бігла крізь лабіринт, сміючись. Кожне дзеркало, повз яке вона пробігала, розсипалося, бо вона не бачила в ньому страхів — вона бачила лише скло, яке можна розбити.

​— Гей, ти, павуче! — крикнула Надя, зупиняючись посеред величезної зали, де на скляній павутині висів сам Ткач. — Ти зовсім не страшний! Ти просто старий шматок кришталю, який боїться сонячного світла!

​Ткач здригнувся. Його дзеркальне обличчя вкрилося мережею тріщин. Він не очікував, що хтось зможе пройти крізь його пастки так легко.

​— Сміливе дитя... — прошипів він, піднімаючи свої срібні лапи. — Але знання твоєї сестри належать мені! Вона принесла в цей світ логіку іншого всесвіту, і я використаю її, щоб зупинити час назавжди!

​Він кинувся на нас, але Кайдан уже був у повітрі. Його вовчий стрибок був швидшим за блискавку. Меч Кайдана врізався в одну зі срібних лап Ткача, відрубуючи її з дзвоном розбитого металу.

​Оріон з'явився за спиною монстра. Його рапіра прошила прозоре тіло Ткача, випускаючи з нього не кров, а рідке срібло.

​— Анна, зараз! — крикнув Оріон. — Використовуй кулон і свою мітку разом із Надею!

​Я підбігла до сестри, ми взялися за руки, і я відчула, як її дитяча віра змішується з моїми знаннями. Наші спільні спогади про дім, про маму, про наших котів і птахів створили навколо нас такий потужний щит, що Ткач почав буквально танути.

​— Ви... ви не можете... — хрипів він, розпадаючись на тисячі дрібних уламків. — Історія не може закінчитися так... Це не логічно!

​— У нашому світі, — я подивилася прямо в його дзеркальне око, що згасало, — логіку створює той, хто любить. А ми любимо цей світ більше, ніж ти боїшся його змінити.

​Останній удар Кайдана розбив центральне дзеркало Ткача. Пролунав вибух світла, і Скляний Замок почав розчинятися в ранковому повітрі.

​Ми стояли на вершині Скелі Туману. Туман зник. Скляні нитки розсипалися діамантовим пилом, який м’яко лягав на землю, перетворюючись на звичайну росу. Розбитий смарагдовий місяць у небі знову став цілим і гладеньким.

​— Ми зробили це? — Надя подивилася на мене, витираючи сажу з обличчя.

​— Ми зробили це разом, — я обійняла її, а Кайдан та Оріон підійшли до нас, схиляючи голови перед маленькою героїнею.

​— Ваша сестра — справжня воїтелька, — сказав Кайдан, усміхаючись. — Можливо, ми маємо виділити їй власну кімнату в Гірському Лігві?

​— І власну бібліотеку, — додав Оріон, підморгуючи Мілі. — Щоб вона знала всі наші таємниці.

​Ми стояли на скелі, дивлячись на наше королівство, яке знову було в безпеці. Але я відчувала: це лише початок. Попереду ще багато сторінок, і тепер у нас є на один магічний голос більше.