Розділ 8 . Політ крізь скляний туман

Мої дорогі читачі! 

Я  була  придумала що у надійки є чарівна лисичка - фамільяр Міла , так це вона . 

Корабель «Надія» відірвався від землі, коли перший промінь розбитого смарагдового місяця торкнувся верхівок веж. Це не було схоже на звичайний політ. Замість вітрил у нас були магічні крила, сплетені з вовчої відданості та зміїного підступу, а двигун працював на енергії Смарагдового Серця.

​Я стояла на капітанському містку. По праву руку — Кайдан, який вдивлявся в ніч своїм вовчим зором, по ліву — Оріон, що тримав руки над кришталевою сферою управління, спрямовуючи потоки магії.

​— Ми входимо в Сектор Туману, — глухо промовив Кайдан. — Тут навіть мої легені відчувають смак битого скла. Будьте напоготові.

​Туман не був вогким. Він був сухим і колючим, наче мільярди мікроскопічних діамантів зависли в повітрі. Корабель почав здригатися. Срібне пір’ячко на моїй мітці спалахнуло яскраво-білим світлом, вказуючи шлях крізь непроглядну білизну.

​— Анна, дивись! — вигукнув Оріон.

​Прямо по курсу з туману почали виростати велетенські нитки. Вони тяглися від хмар до самої землі, переплітаючись у химерні візерунки. Це була павутина Ткача. Кожна нитка була завтовшки з тулуб вовка і прозора, як лід.

​— Якщо ми торкнемося їх — корабель застигне навіки, — я згадала опис із «заборонених розділів». — Ткач не вбиває відразу. Він перетворює рух на статику. Він хоче зробити з нас частину своєї колекції!

​— Тоді ми просто прорубаємо собі шлях! — Кайдан перетворився на напіввовка — величезного воїна з іклами та пазурами. Він вискочив на ніс корабля, розмахуючи мечем, що вивергав синє полум’я. Кожен удар розсікав скляні нитки, але на їхньому місці миттєво з’являлися нові.

​Раптом з трюму почувся дивний шурхіт. Я обернулася і побачила, як з люка вилазить маленька постать.

​— Надя?! — скрикнула я, не вірячи власним очам.

​Це була моя молодша сестра. Вона була одягнена в мисливський костюм, а на її плечі сиділа маленька руда лисиця — її фамільяр Міла.

​— Ти що тут робиш?! — я підбігла до неї, поки Оріон намагався втримати корабель від зіткнення з велетенським скляним коконом.

​— Я не могла відпустити тебе саму до Ткача, Аню! — Надя вперто стиснула губи. — Ти забула? У татовій книзі було написано: «Тільки дитина, що не знає страху перед склом, зможе побачити справжнє серце павука». Тобі потрібна я!

​Я хотіла насварити її, але Міла, її лисиця, раптом вистрибнула вперед і почала дивно гавкати. Її очі спалахнули помаранчевим.

​— Вона бачить слабкі місця! — вигукнула Надя. — Дивіться, нитки не суцільні! Вони мають вузли. Якщо вдарити по вузлах, уся павутина розсиплеться!

​Оріон миттєво зреагував. Його рапіра почала випускати тонкі промені зеленого світла, точно в ті точки, на які вказувала Міла. Скляні нитки вибухали зі звуком розбитого кришталю, обсипаючи палубу іскрами.

​— Нам треба вийти на відкрите небо! — проричав Кайдан, відбиваючи атаку «скляних гарпій» — істот, створених Ткачем із застиглих птахів. — Анна, використовуй кулон!

​Я схопилася за Смарагдове Серце на шиї.

— Ткачу! — крикнула я в порожнечу туману. — Я знаю, що ти чуєш! Ти хочеш мою іскру? Тоді прийди і візьми її, якщо зможеш витримати світло двох світів!

​Моя мітка вибухнула таким сяйвом, що туман навколо корабля просто випарувався. Ми побачили його.

​Далеко попереду, на вершині Скляної Скелі, сиділа істота, що не мала обличчя. Замість нього у Ткача було дзеркало, в якому кожен бачив свої найгірші страхи. Його вісім лап були викувані зі срібла, а за спиною розгорталися крила, схожі на замерзлий дощ.

​— Він кличе нас до свого замку, — прошепотіла Надя, притискаючи Мілу до себе. — Аню, там… там усе зі скла. Навіть люди, які колись туди потрапили.

​— Не бійся, — Кайдан підійшов до нас і поклав руки нам на плечі. — Ми не просто герої книги. Ми — сім’я. А сім’ю неможливо перетворити на скло, поки в їхніх жилах тече вогонь любові.

​Корабель «Надія» на повній швидкості понісся до Скляного Замку. Ми входили в територію, де закони гравітації та логіки більше не діяли. На кожному кроці нас чекали пастки, але тепер у нас була таємна зброя — Надя та її лисиця, які бачили істину там, де ми бачили лише ілюзії.

​— Розділ 8 завершено, — сказала я, вихоплюючи свій срібний кинджал. — Але в 9-му ми розіб’ємо це дзеркало на друзки.