Розділ 6 . Королівство трьох місяців

Минув рік з того дня, як Смарагдове Серце було розділене, а остання сторінка старої книги навіки зникла, поступившись місцем чистим аркушам нашої спільної історії. Гірське Лігво вовків перетворилося на справжню столицю — тепер тут не лише вили на місяць, а й вивчали магію змій та будували величні тераси для тигрів, які вирішили залишитися з нами після поразки Ольгерда.

​Я сиділа на балконі найвищої вежі, яку тепер називали Вежею Читачки. На мені була розкішна сукня кольору нічного неба, гаптована сріблом, а на ногах… ну, я не змогла з ними розлучитися. Мої вірні пухнасті капці-зайчики були підбиті магічною шкірою, щоб не зношувалися.

​— Знову розмовляєш із зірками, Анна? — почувся тихий голос.

​Оріон з’явився з повітря, немов зітканий з нічного туману. Його смарагдовий плащ м’яко шелестів, а на грудях сяяв уламок Серця. Він підійшов і став поруч, поклавши руку на поруччя. Його дотик завжди приносив легку прохолоду, яка заспокоювала мою вічну іскру всередині.

​— Я просто думаю про те, як швидко все змінилося, — посміхнулася я. — Пам’ятаєш, як ти хотів мене отруїти при першій зустрічі?

​— Я хотів лише перевірити твою реакцію, — хитро мружився Принц Змій. — Але ти виявилася солодшою за будь-яку отруту.

​Раптом двері на балкон розчинилися з таким гуркотом, що Оріон лише закотив очі. Кайдан увійшов важким кроком, за ним слідував запах свіжого хвої та морозного повітря. Він щойно повернувся з патрулювання кордонів.

​— Знову ти забиваєш їй голову своїми загадками, змію? — Кайдан підійшов до мене і, не зважаючи на Оріона, міцно обійняв мене за талію, піднімаючи в повітря. — Анна, титри прислали перших поштових птахів із півночі. Вони визнають твою владу над усіма землями.

​Він поставив мене на підлогу і зазирнув в очі. Його погляд, колись такий суворий, тепер світився теплом, яке призначалося лише мені.

​— Ми створили те, чого не було в жодній книзі, — сказав Альфа. — Ми створили дім.

​Я подивилася на них обох. Вовк і Змій. Сила і Мудрість. І я — дівчина, яка колись просто любила читати фентезі перед сном. Моя Мітка Перехрестя на зап'ясті більше не пекла — вона лагідно пульсувала золотим світлом, з'єднуючи наші серця в єдиний ритм.

​— Знаєте, що саме цікаве? — запитала я, беручи обох за руки. — Я знайшла в бібліотеці ту саму стару книгу. Але тепер на її обкладинці інша назва.

​— І яка ж? — хором запитали вони.

​— «Шлях Перехрестя: Історія про те, як одна дівчина приручила звірів», — розсміялася я.

​У цей момент над горами зійшов третій місяць — Смарагдовий. Це було ознакою того, що магія світу нарешті зцілилася.

​— Ну що, мої дорогі лідери, — я хитро подивилася на них. — У нас на порядку денному великий бенкет на честь об’єднання. І я обіцяла Надії, моїй сестрі (яка, я впевнена, десь там теж пише свою історію), що ми зробимо цей світ найкращим.

​Оріон вклонився, притиснувши руку до серця, а Кайдан весело підморгнув. Ми вийшли на балкон до народу, який чекав на нас внизу. Тисячі вовків, змій та тигрів підняли голови вгору, вітаючи свою королеву.